Барабанщик Микола Состін, тромбоніст Вадим Прокопчук, соліст філармонії Богдан Соломка змінили концертне вбрання на військову форму й стали до лав оборонців країни. Тепер рідні, друзі й колеги організовують у пам’ять про них концерти.
«Щоб гарно провели час і не журилися». Маестро
«Я хочу, щоби близькі мені люди, які цього захочуть, зібралися і під хорошу музику згадали історії, які пов’язують їх зі мною, щоб знали, заради чого я це роблю, щоб гарно провели час і не журилися», – такі настанови залишив воїн Вадим Прокопчук на випадок загибелі.
25 лютого 2022-го він пішов захищати Україну: спочатку в 100-ту окрему бригаду територіальної оборони, згодом – у Третю штурмову, в перший механізований батальйон. Псевдо обрав – Маестро. А на шевроні був напис Deus lo Vult – Так хоче Бог.
Вадим ПрокопчукФото: з архіву родини
Вадим мав звання солдата, однак виконував обов’язки командира взводу, готувався отримати офіцерське звання. Був нагороджений «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних Сил України.
12 лютого 2024-го біля Авдіївського коксохімічного заводу на Донеччині Маестро з побратимами потрапив під ворожий обстріл. Вадим отримав контузію, намагався врятувати побратима, але загинув під мінометною атакою.
Прощалися з воїном у рідному Луцьку 17 лютого – того дня він мав би відзначати 23-річчя.
У пам’ять про нього 16 лютого 2025 року організували концерт у палаці культури. В залі на 450 місць не залишилося жодного вільного. Вечір пам’яті Вадима Прокопчука мав назву «Цінуй час! Ніщо не вічне». Виступав симфонічний оркестр Soli Dео, в якому Вадим грав на тромбоні.
Концерт пам'яті ВадимаФото: з архіву родини
Оркестр виконав твір «Маестро» – його після загибелі військовослужбовця написав Віталій Матвійчук, композитор і друг сім’ї Прокопчуків. А дружина, Юлія Прокопчук, презентувала книгу «Маестро», яку написала в пам'ять про чоловіка.
На вечорі пам’яті дружина презентувала книгу про Маестро.Фото: надане Юлією Прокопчук
Чоловік слухав багато пісень, але обов'язково вони повинні мати сенс, глибокий зміст. Улюбленим співаком був Емінем, Вадим любив реп ще з дитинства. З сучасних українських виконавців віддавав перевагу Kozak System, Zwyntar, «Тінь сонця», Yarmak, Саші Чемерову, Riffmaster. Не раз казав: «Хочу, щоб пісня «Промені факелів» Riffmaster у моїх рідних та близьких асоціювалася зі мною.
«Ми шукаєм під променем факелів
Нові сенси, гукаємо – де вони?»
На вечорі пам’яті дружина презентувала книгу про Маестро.Фото: надане Юлією Прокопчук
«З дитинства ми готувалися до війни, хоч і не усвідомлювали цього. Ми майстрували зброю, робили укриття, маскувалися, лазили по хащах. Так, ми були наївними дітьми й не розуміли, що таке війна. Але цікавилися історією нашої країни, історією нашого народу і розуміли, за що варто боротися: іншої країни, іншої землі, іншого народу не буде», – розповів брат захисника Віталій Прокопчук.
Маестро спочатку був у теробороні, а потім служив у Третій окремій штурмовій. Фото: надано Юлією Прокопчук
Побратим Данило Мельников на псевдо «Акробат» часто згадує «Маестро» словами з пісні «Вавилон» співака Yarmak: «Нагороджений чарами сплітати любов і акорди».
«У підрозділі нам дуже бракує Вадима», – каже Акробат.
Кошти від продажу квитків на концерт пам’яті Вадима передали його побратимам – на ударний взвод Revenge Group у складі 1-го механізованого батальйону Третьої окремої штурмової бригади.
«Я знаю, все колись мине, просто обійми мене». Amorth
У харківському пабі Kefir близько сотні людей зібрав концерт пам’яті барабанщика Миколи Состіна на творче псевдо Amorth. У серпні 2024-го Микола приєднався до війська – служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді. За кілька місяців – 29 жовтня – він поліг на Покровському напрямку. Йому було 39 років.
Микла Состін був відомим барабанщиком у музичному колі рідного Харкова. Фото: з особистої сторінки у Фейсбук Миколи Состіна
Микола грав у харківських блек-метал гуртах Drudkh, Astrofaes, «Заводь», був барабанщиком проєкту SOOM і психоделік арт-рок колективу «Был Замечен». Працював сесійним музикантом.
Останнім для Миколи став гурт CAD’13, який грає у стилі софт-рок. Гітарист і вокаліст колективу Сергій Задрикін згадує – з початком повномасштабного вторгнення музиканти роз'їхалися по різних містах України, і в CAD’13 настала творча пауза: «А влітку 2023-го року я зустрів дівчину, яка погодилася спробувати себе в ролі вокалістки. Дистанційно познайомив Марію з іншими учасниками. Домовилися, що поки роз'єднані, то ми почнемо вдвох, а потім, коли це буде можливо, з'єднаємося і всі разом продовжимо. Так у нас утворився дует – чоловічий та жіночий вокал, і ще я грав на гітарі. Ми почали співати українські пісні, а також перекладати старі пісні, які були раніше написані російською. Вирішили організувати концерт, стали шукати музикантів. Першим знайшли бас-гітариста, а потрібен був ще барабанщик».
Микла Состін був відомим барабанщиком у музичному колі рідного Харкова.Фото: з особистої сторінки у Фейсбук Миколи Состіна
Микола працював учителем гри на барабанах у тій самій студії, де проводили репетиції CAD’13. Хлопці постійно перетиналися, віталися. Сергій бачив гру Миколи, тож запропонував йому виступити сесійним музикантом на концерті. І він погодився. Це було у вересні 2023 року.
Коли Amorth прийшов на першу репетицію, Сергій одразу зрозумів, що це стовідсоткове влучання: «У нього загорілися очі, він докладав багато зусиль, щоби зробити класну музику. Я йому запропонував стати нашим штатним музикантом, і Коля погодився».
Коли ми грали, я бачив, що Коля багато записує. Це був перший барабанщик, який питав про тексти, як ця частина грається, що ми співаємо у приспівах. Потім вдома він розбирав партії, для нього це було важливо – повністю відчувати пісню. Колись він розповів свою історію – що роками грав важку музику, виступав у комерційних проєктах у Туреччині, де щодня давав концерти, але з часом все це набридло, і він шукав гурт, який грає більш спокійну музику. Коля міг творити, «малювати» музику на барабанах!
В гурті CAD’13 Микола Состін грав трохи більше року.Фото: надав Сергій Задрикін
Миколу Состіна мобілізували до війська влітку 2024 року.
«Коля не та людина, яка б ховалася. Так, він не хотів нікого вбивати, але й ховатися він не хотів. Він був впевнений, що все буде добре, все буде так, як повинно бути…», – поділився Сергій.
Микола сказав Сергію – найдорожче, що в нього зараз є це – мама. Попросив підтримувати її, поки буде на службі.
Состін потрапив у військову частину, яка дислокувалася у Дніпропетровській області. Сергій запропонував, щоб малим складом – два вокали, гітара й скрипка – приїхали до нього і зіграли для командирів і побратимів.
Микола Состін.Фото: з особистої сторінки у Фейсбук Миколи Состіна
«Планували, що Коля буде грати на кахоні, це перкусійний інструмент. І, як пізніше розповів командир – в очікуванні концерту Коля дуже змінився. Став щасливим. Був заряджений. Усі навколо чекали нашого приїзду… Ми листувалися, Коля сказав, що у нього бойовий вихід, і як тільки повернеться, розповість, як нам дістатися до місця. Ще попросив, щоби замовив йому гітару, привіз її і залишив у частині. Хотів у вільний час грати», – пригадав Сергій.
Із того бойового виходу Микола не повернувся – він загинув у бою неподалік міста Покровськ на Донеччині.
«Після його смерті, коли ми зустрілися з його рідними, знайомими, з’ясувалося, що всі вони знають наші пісні. Це мене неймовірно здивувало, тому що ми не дуже публічна група, ми тільки пишемо альбом, але я зрозумів, що Коля всюди, де з'являвся, ставив наші пісні. І коли потрапив у Збройні Сили України, навіть там ставив наші пісні – командир на прощанні про це сказав…», – згадує Сергій Задрикін.
Тоді й виникла думка – організувати концерт, на який Amorth так чекав. У першій частині меморіальної події CAD’13 виконали пісні зі свого репертуару, які любив Микола. Він їх наспівував, часто цитував. З однією з фраз зробив собі футболку: «Я знаю, все колись мине, просто обійми мене».
«У другій частині концерту ввімкнули фонограму барабанних партій, які встигли записати, коли Коля був живий. Було відчуття, що він тут, поруч з нами грає на цьому концерті. Коля був закоханий у музику. Такого кохання я ще не бачив. У мене залишилися його голосові, де він розповідає, що йому снився концерт, йому снилися наші пісні, йому снилися барабанні партії. Дуже важливо, щоб люди пам'ятали Колю як музиканта. Як людину, яка творила, яка горіла цим, яка була щира в цьому. Йому не потрібні були багатства, гроші, Коля хотів дарувати людям якісну музику. І він це робив із великим задоволенням, з вогнем у серці», – каже Сергій.
Афіша концерту пам'ятіФото: Зі сторінки гурту CAD'13 в соцмемережах
На вечорі пам’яті відбулася також прем’єра пісні з присвятою Миколі Состіну – «Жити у ритмі».
— Як доторкнутись тебе на землі?
— Тримайте мій ритм у своїй грі.
— Це твій голос у вітрі?
— Так ...
Ніяк не звикну.
З пісні «Жити у ритмі».
Ми давали багато концертів, і дуже рідко зал міг заспівати якусь із пісень. І дивно було те, що на вечорі пам'яті Колі була прем'єра пісні, присвячена саме йому, вона доволі сира, не всі знали про її існування. Але саме цю пісню співав увесь зал. Це було перше таке єднання зі залом. І це була така данина Колі – талановитому музиканту і барабанщику, класній і щирій людині, відважному воїну!
«Його життя грало яскравими фарбами». Паваротті
Богдан Соломка – соліст Рівненської обласної філармонії, актор театру й кіно. На війні – бойовий медик групи Сил Спеціальних Операцій. З початком повномасштабного вторгнення разом із татом і братом добровільно став до лав ЗСУ. Служили чоловіки в одному підрозділі.
20 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, 31-річний старший солдат Богдан Соломка загинув. Він мав псевдо «Паваротті» – так його назвали військовослужбовці з Італії, які приїжджали до навчального центру. Богдан, побачивши їх, почав співати арію італійською.
Богдан Соломка служив бойовим медиком. Фото: надала Анна Соломка
Мій чоловік зранку до вечора займався, щоб розвивати талант. Він казав про себе – що не дуже талановитий, але дуже наполегливий. І це справді його вирізняє. Богдан надзвичайно багато працював над собою. Жив музикою, жив співом. Його надихав саме академічний вокал. І тоді, коли Богдан заспівав арію італійцям, вони почали казати: «О, Паваротті!»
Богдан Соломка служив бойовим медиком. Фото: надала Анна Соломка
Кумедний і глибокий, жартівливий і філософський, яскравий – таким згадують Богдана. Щоби вшанувати його пам’ять, у Рівненській обласній філармонії організували концерт. Виступали камерний хор «Воскресіння» і хор студентів Рівненського музичного фахового коледжу.
«Богдан співав в обох цих хорах. Після звістки про загибель диригент хору «Воскресіння» Олександр Одинець вирішив різдвяний концерт присвятити його пам’яті. Хористи співали колядки, щедрівки, духовні пісні, твори, які він виконував колись», – розповіла Анна Соломка.
Богдан Соломка. Фото: надала Анна Соломка
Богдан Соломка також працював артистом театру мюзиклу «КомІльФо» в Києві. Виконував роль Клопена, батька Есмеральди. А ще знімався в епізодичних ролях в серіалах «Слід», «Одного разу під Полтавою», «Кріпосна», «Країна У» та інших.
Іноді, лежачи в окопі у багнюці з автоматом, «Паваротті» дуже тужив за грою у театрі й кіно. Йому хотілося бути на сцені серед світла софітів.
«На вечорі пам’яті були люди, які з моїм коханим разом працювали, вчилися, а також – рідні, друзі, побратими. Було дуже приємно чути історії про Богдана. Багато людей отримали натхнення, сміялися, плакали», – каже дружина.
На роковини загибелі “Паваротті” організували пам’ятний концерт. Фото: надала Анна Соломка
Анна вважає – культура меморіальних вечорів допомагає поширювати знання про полеглих героїв.
«Також це потрібно, що розвивалася культура поваги до пам'яті тих, хто за нашу свободу і незалежність віддав найдорожче – своє життя. Крім співу і акторства, Богдан ще був тренером в тренажерному залі, займався бодібілдингом і мав титул чемпіона України. Його життя грало яскравими фарбами.
«Вшанування пам’яті не завжди має бути мінорним»
Заходи на честь полеглих, зокрема і концерти пам’яті важливі в трьох контекстах, каже кризова психологиня й тренерка ветеранських проєктів Юлія Павлова.
По-перше, це підтримка і емоційний посил рідним загиблих. Ми бачимо і визнаємо вашу втрату, ми вшановуємо пам'ять, ми поруч. По-друге, переживання травми війни і горювання. Навіть якщо серед ваших близьких ніхто не загинув, адже під час війни втрачається відчуття безпеки та контролю над власним життям загалом. Прийти на концерт й прожити певні емоції – це допомогти впоратися з травмою війни. І по-третє – в контексті творення традицій, формування нових звичок. У моменти криз важливі ритуали, рутина і створення нових звичок.
Вона додає – культура вшанування пам’яті не завжди має бути мінорною.
«Дехто хотів би, щоб його або її згадували під рок-музику чи під час активних ігор. Якщо ви відчули радість, легкість або щось схоже на події пам’яті – це теж елемент вшанування», – сказала Юлія.