Артемій народився у Львові. Син священника УГКЦ та першого ректора відновленої Львівської Богословської Академії Михайла Димида і художниці, іконописеці Іванки Крип’якевич-Димид. З 7 років був у «Пласті», де й отримав псевдо «Курка».

Захоплювався екстремальними видами спорту. Відвідав 50 країн. В Українському католицькому університеті отримав фах історика. Був учасником Революції Гідності.

У 2014-му пішов добровольцем в «Азов». Брав участь у боях в районі Широкиного. Потім перевівся у батальйон спецпризначення «Гарпун». Був демобілізований. 

Звістка про повномасштабну війну застала Артемія у Ріо-де-Жанейро, де він стрибав з парашутом зі статуї Ісуса Христа. Хлопець полетів у Нью-Йорк, купив там частину спорядження, а вдома вже зібрав решту речей з часів АТО, та склав присягу і вирушив на службу. 

Артемій загинув 18 червня 2022-го у боях біля села Біла Криниця на Миколаївщині. Йому було 26 років.

З ініціативи родини Димид в УКУ заснували стипендію його імені для студентів-пластунів. 

Сергій «Семен» Семена – музикант та художник із села Комарівка на Чернігівщині. Народився 12 жовтня 1982 року. Був засновником і фронтменом рок-гурту Семена'Band. Малював картини. 

У березні 2022 року вступив до київських сил територіальної оборони. На початку червня того ж року Сергія з побратимами відправили охороняти білоруський кордон. Згодом – назад у Київ, а вже звідти – на Луганський напрямок. На фронт потрапив у складі 34 батальйону 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. 

16 червня 2022-го Сергій Семена востаннє вийшов на зв'язок із рідними. Довгий час він вважався зниклим безвісти, хоча неофіційно, зі свідчень побратима, було відомо про його загибель біля селища Тошківка Сєвєродонецького району. Повернути тіло Сергія з окупованої території вдалося лише у грудні 2023 року. 

Його поховали у рідному селі. 

У вересні 2022-го Тетяна Власова присвятила Сергію концерт у Києві. «Мені було важливо, щоб його дівчина і мама відчули підтримку», – каже вона.

Василь Кухарський народився у місті Радомишль на Житомирщині. Здобув музичну й акторську освіту.  Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. Лауреат XX премії «Київська пектораль» за найкраще виконання чоловічої ролі у спектаклі «На дні». Знімався також у фільмах, серіалах. Зокрема, зіграв головну роль у стрічці «Максим Оса та золото Песиголовця». А останньою для Василя Кухарського стала робота у короткометражці «Історія ангела», де він зіграв Ангела. Стрічку зняла дружина актора Наталія Гордій-Кухарська. 

Від початку повномасштабного російського вторгнення Кухарський із позивним «Актор» приєднався до лав ЗСУ. 

Від літа 2023-го разом із «Культурним десантом» працював на Запорізькому напрямку. Василь із митцями підтримував військових на передовій та у шпиталях, проводив культурні заходи на звільнених територіях. 

У вересні 2023 року воїн отримав важке поранення. За кілька місяців, 7 грудня, його життя обірвалося у лікарні Києва. 

27-річний Антон «Перун» Гевак народився в селі Пилипи-Хребтіївські. Володимиру «Гектору» Гізімчуку було 29, він з села Кам’янка. Обидва – з Хмельниччини і з дитинства мріяли про військову кар’єру. 

«Перун» у 18-ть потрапив на строкову службу в Одесу. «Гектор» спершу закінчив Рівненську школу поліції, а далі проходив строкову службу у військово-морських силах України у місті Севастополь, а ще – контрактну службу у військовій частині на Хмельниччині.

З різницею у рік Гевак та Гізімчук потрапили у зону АТО. У 2015-му з фронту повернувся Антон, у 2016-му – Володимир. Згодом обоє вирішили стати бойовими командирами. Навчалися в Одеській військовій академії на факультеті розвідки. Подальшу службу несли у 140-му окремому розвідувальному батальйоні морської піхоти ВМС ЗСУ. Антон став командиром першого взводу, Володимир – другого. Обоє мали звання старшого лейтенанта. 

Антон і Володимир загинули біля села Зачатівка Донецької області, з різницею у 4 дні. 

Антон – 5 березня 2022 року. В останньому бою він, прикриваючи відхід побратимів, підбив із NLAW танк противника. Володимир загинув на тих самих позиціях 9 березня. До останнього зупиняв ворога під щільним вогнем, працюючи з гранатометів.

58-річний В'ячеслав народився у селі Адамівка на Хмельниччині. Жив у Тернополі. 

Присвятив себе війську. Був командиром роти спецпризначення 14 окремого батальйону НГУ. Останні роки очолював 35 окремий штурмовий батальйон спецпризначення «Тернопілля» ЗСУ. Служив у званні полковника. 

Був учасником низки війн: в Афганістані, Нагірному Карабасі, Придністров’ї, а також російсько-української війни. Очолював Тернопільську обласну «Спілку офіцерів України». Кавалер ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

На початку повномасштабного російського вторгнення полковник з двома братами прихистив родину письменника Анатолія Дністрового, яка евакуювалася з Києва, у будинку в Адамівці. В'ячеслав Васильович, попри службу, особисто опікувався родиною. 

«Приїздив із гостинцями для моїх дітей, піклувався про нас, перепитував, що нам потрібно, чим може допомогти. Мене кликав на службу у свій батальйон. Він дуже серйозно поставився до моєї дистанційної роботи і облаштував вітальню в хаті мені під кабінет. І чомусь мене постійно називав на ім'я по-батькові, від чого я трохи ніяковів», – пригадав Анатолій Дністровий.

15 травня 2022-го В’ячеслава поліг у бою на Сумщині. Поховали його в рідній Адамівці, яку він любив понад усе. У полковника Кравчука залишилися дружина, син, двоє онуків та брати. 2022 року В'ячеслава посмертно став почесним громадянином міста Тернопіль. 

Сейран Кадиров народився у сім'ї вчителів музики із села Малоріченське або Кючук-Озен, що в Криму. Його бабусю й дідуся депортували з півострова у 1944 році. Назад родина змогла повернутися тільки на початку 1990-х. 

Під час окупації Криму Росією через активну проукраїнську позицію Сейрана переслідувало ФСБ. Він разом із родиною був змушений тікати. Оселилися в Києві. Там він працював керівником служби безпеки холдингу з виробництва хліба та хлібобулочних виробів.

З першого дня повномасштабної війни записався у тероборону Києва. Потім служив у лавах спецпідрозділу «Крим» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Сейран Кадиров загинув 21 січня 2023 року від кулі снайпера під Бахмутом на Донеччині.