Рідні і друзі полеглих музикантів вшановують їхню пам’ять діями. У цьому тексті три такі історії – про відкриття студії, сцену пам’яті та фестиваль.
-
Студія звукозапису на честь Олександра Бевза
У ліцеї №2 в Немирові на Вінниччині Лариса Зозуля викладає образотворче мистецтво. Тут колись навчався її єдиний син Олександр Бевз. Він любив музику, писав треки в стилі техно. Мав творче псевдо ALEBE.
26 березня 2024-го вона відкрила у ліцеї студію звукозапису на честь Сашка. Того дня йому б мало виповнитися 27. Та Олександр поліг у бою на Донеччині в 2022-му.
Студія звукозапису пам’яті Олександра Бевза. Фото: з особистого архіву.
І в окопах Олександр Бевз продовжував писати музику. Свої мрії захисник записав на аркуші, який носив під бронежилетом. Цей папірець разом із особистими речами передали матері після його загибелі.
Там було написано:
«Я граю музику в своєму стилі, яка заряджає мільйони слухачів.
Я граю і згуртовую тисячні музичні фестивалі…
Я збудував і обладнав студію для створення музики з найсучаснішим обладнанням…
Ми приносимо мир на цю землю і на весь світ».
У нашій сім’ї всі з музичним слухом. Жодне родинне свято не обходилося без співу й танців. З п’яти років син відвідував заняття у хореографічному ансамблі «Сузір’я». Брав участь у святах і театральних постановках. У старших класах сам навчився грати на гітарі.
Після школи Олександр вступив в Одеську академію харчових технологій. Записав кілька треків і повідомив мамі, що змінюватиме професію. Лариса Василівна тоді не підтримала сина.
Просила закінчити виш, отримати диплом, а музика нехай залишиться як хобі. Син продовжив навчання, і музика залишилася. Свої треки мені однією з перших надсилав. Мені подобалася його музика, я його хвалила, бо знала, як для нього важлива моя підтримка. Іноді казала: «Синок, на мою думку, початок потрібно змінити, бо надто затягнуто, або в кінці додай більше драйву». Він дослуховувався, а потім надсилав нову версію.
У 20-ть Олександр пішов служити в армію. Казав: «Мамо, не переймайся, не хвилюйся. Кожен нормальний пацан має відслужити. Я маю відчути: пацан я чи ні? Я ж маю якось виховати в собі силу і мужність».
Служив у військах спеціального підрозділу, охороняв стратегічні об'єкти. Через проблеми зі здоров’ям (виразку) відслужив половину терміну.
«Сашкові видали «білий» квиток, повернувся, поновився в академії. Згодом перевівся на заочне і поїхав працювати у Польщу. Хотів заробляти, щоб бути більш самостійним», – сказала Лариса Зозуля.
З Польщі Сашко повідомив мамі, що мріє про власну студію звукозапису.
«У мене від здивування очі стали великими. Навела аргументи, що ми фінансово неспроможні на це. А син сказав, що треба мріяти і ставити амбітні цілі, й тоді буде стимул рухатися вперед. У Польщі, за його словами, познайомився з людьми, які обіцяли допомогти. Планував переїзд до Великобританії, де теж з’явилися знайомі, готові допомогти реалізуватися. На той час у сина вже було чимало якісних треків», – зазначила мама.
Незадовго до повномасштабного вторгнення Олександр приїхав додому. Планував на початку березня 2022-го вирушити в Лондон. Але війна змінила все.
2 травня 2022-го Олександра мобілізували. На медогляді ані слова про проблеми зі здоров’ям не сказав. Потрапив на службу в 24-й прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова.
«У вересні син сказав, що вони збираються на схід, на Донеччині Сашко був уже в середині жовтня, і з того моменту моя душа була не на місці…», – каже Лариса Василівна.
Олександр Бевз у війську. Фото: з особистого архіву
29 жовтня Олександр попередив, що йде на «нуль» і кілька днів зв’язку з ним не буде.
31 жовтня у Лариси день народження, виповнювалося 50 років.
«Казав, що вже 1 листопада зателефонує, привітає. Що надіслав подарунок, і я його отримаю в день народження, а слова привітань вже скаже наступного дня. Ну, я цього й чекала, а після обіду вже сама стала йому дзвонити. Ближче до вечора написав найліпший друг Сашка, дав чийсь номер телефону і сказав набрати», – каже Лариса.
Тоді вона дізналася, що син загинув разом із прикордонником Георгієм Стрелковим, захищаючи побратимів.
Цей меморіал створили на території військової частини, де служив Олександр Бевз.
«Трохи відійшовши після поховання, я стала думати, як втілити мрії сина. Відкладала гроші, які держава виплачувала, щоб придбати необхідне для студії. На ремонт і закупівлю апаратури й меблів знадобилося понад 1,5 мільйона гривень. З приміщенням допомогла директорка ліцею. Крім самої студії звукозапису, в нас є ще невеличка концертна зала», – каже Лариса.
При вході до студії – табличка зі світлиною Сашка і написом: «Реалізована мрія Олександра Бевза, немирівчанина, воїна-прикордонника, який загинув, захищаючи Україну від російських загарбників».
На вході в студію звукозапису інформаційна табличка. Фото: з особистого архіву.
У вестибюлі – фотографії захисника, його нагорода – орден «За мужність» III ступеня (посмертно) і прапор України, на якому підписи побратимів. Багато з них уже теж загинули.
Тут зберігають особисті речі полеглого прикордонника. Фото: з особистого архіву.
Одними з перших в студії записав свої пісні дует «АртЛін» – гітарист Артур Попов і вокалістка Ліна Корнилюк. Артур невдовзі став звукооператором студії. Загалом тут записуються і колективи, і солісти, і музиканти, дорослі й діти.
Лариса Зозуля започаткувала також ALEBEфест. Найкращі учасники фестивалю отримуватимуть сертифікати на безплатний звукозапис у студії пам’яті Олександра Бевза. Щорічно фест проходитиме в березні.
-
Сцена у пам’ять про Максима Науменка
Максим Науменко, відомий як DJ Max Rudskoi, захопився реґі у Донецьку. Любив Лі Перрі й Боба Марлі. Після російської окупації рідного міста із дружиною Діаною переїхав на Закарпаття. В Ужгороді народилася донька Аліса, яку змалку знайомив з улюбленою музикою.
Максим із донькою Алісою. Фото: з особистого архіву.
Максим колекціонував платівки й касети. Усі прослуховував, обираючи, що лунатиме на майбутніх вечірках і фестивалях. Таких, як він, у клубному середовищі називають «селектор».
«Він усі платівки перемивав, приводив до ладу, підклеював паперові конверти або купував спеціальні пластикові. Все блищало! Усі платівки й касети були розставлені по жанрах. Макс щодня слухав музику, а особливо багато – перед виступами, складаючи сет.
Макс був колекціонером вінілових платівок і магнітофонних касет. Фото: з особистого архіву.
Життя Макса вирувало, а на схилі літ він мріяв, як спокійно заварюватиме каву й на програвачі слухатиме улюблені платівки.
Макс був колекціонером вінілових платівок і магнітофонних касет. Фото: з особистого архіву.
На початку березня 2022-го після початку повномасштабної війни Діана з Алісою поїхали у Чехію. Згодом оселилися у Великобританії, де залишаються дотепер.
Максим в Ужгороді спочатку волонтерив, а у квітні добровільно став до лав Державної прикордонної служби. Служив у 105-му прикордонному загоні імені князя Володимира Великого. Виконував обов’язки оператора безпілотних авіаційних комплексів на Донеччині.
Максим Науменко служив у прикордонному загоні, виконував обов’язки оператора безпілотних авіаційних комплексів. Фото: з особистого архіву.
Максим Науменко служив у прикордонному загоні, виконував обов’язки оператора безпілотних авіаційних комплексів. Фото: з особистого архіву.
Церемонія прощання з “Діджеєм” в Ужгороді. Фото: Державна прикордонна служба України.
Після прощання в Ужгороді Діана розвіяла прах коханого над протокою Ла-Манш. Солдату на псевдо «Діджей» було 44 роки.
Церемонія прощання з “Діджеєм” в Ужгороді. Фото: Державна прикордонна служба України.
Максим любив музичний фестиваль «Файне місто» у Тернополі.
«Колись я був організаторів реґі-даб вечірок у Тернополі. На одну з них запросили столичних діджеєв, але ті не могли приїхати і замість себе запропонували Макса. Ось так ми познайомилися. Це було на день народження Боба Марлі, в лютому 2015 року. Відтоді я часто запрошував Макса на заходи, які організовував», – розповів Ярослав Качмарський, організатор культурних і музичних подій.
DJ Max Rudskoi на фестивалі Файне місто у липні 2015 року.
Влітку того року ж Ярослав із організаторами «Файного міста» вирішили додати на фестиваль сцену суто для реґі. Виступав на ній тоді і DJ Max Rudskoi.
У 2022-му ми нічого не проводили, а наступного року фестиваль відбувся, але без реґі-сцени. У 2024-му організатори запропонували відновити її. Чесно кажучи, мені взагалі не хотілося цього робити. Але потім я поміркував і все ж таки відновив – зробив це тільки заради Макса, щоб увіковічнити його ім’я на «Файному місті». Заради пам’яті про цього талановитого діджея. Сцена була названа на його честь.
Попередньо Ярослав спитав у дружини Максима – чи не проти вона такої меморіальної ініціативи. Діана дала згоду. Тож на початку серпня на фестивалі, який через безпекові умови провели у Львові, діяла Reggae Stage на честь Максима Науменка.
Попри стереотип, що реґі це лише музика сонця, пляжу і безтурботності, це також музика боротьби за справедливість, волю, непримиренності зі світовим злом. Саме такі ідеали рухали по життю Макса.
Тоді ж на лейблі Terricon Records вийшла вінілова платівка Max Wax, яку надрукували в європейській компанії. У ній 11 реґі-композицій від українських виконавців. Уклав платівку Дмитро Симаков.
Я завжди зазначаю: ані я, ані Макс – ми не музиканти. Селектори, дігери, колекціонери платівок – от хто ми. За кілька років до повномасштабного вторгнення я випустив першу платівку під назвою «Берегиня», і Макс став її адептом. Хоча б одна з композицій обов’язково була в його DJ-сетах. Коли Макс загинув, я неодноразово перечитував наше листування, як ми обмінювалися знахідками, як один одному давали поради. Тоді й виникла ідея видати платівку, де будуть зібрані його улюблені треки.
Цей реліз є даниною пам’яті й вираженням поваги Максиму Науменку, який багато зробив для популяризації української музики. Його наклад лімітований – 200 екземплярів. Всі кошти з продажу передадуть рідним Діджея.
В пам’ять про Максима Науменка його друг випустив платівку. Фото: з особистого архіву Дмитра Симакова.
В пам’ять про Максима Науменка його друг випустив платівку.Фото: з особистого архіву Дмитра Симакова.
-
Фестиваль пам’яті Андрія Чепіля
Іванофранківець Андрій Чепіль – музикант, учасник Революції Гідності, грав у гурті «КораЛЛі». Проходив строкову службу у військовому оркестрі почесної варти окремої президентської бригади. Опанував кларнет, згодом саксофон, а потім ще й фортепіано і трембіту.
Андрій ЧепільФото: з архіву родини
Разом із братами Віталієм й Орестом Андрій був у Пласті. Всі троє після початку повномасштабного вторгнення приєдналися до лав Збройних Сил України.
10 жовтня 2023-го під звуки трембіт і карпатських рогів, згідно з давньою гуцульською традицією, Андрія Чепіля проводжали в останню дорогу в рідному Івано-Франківську.На війні Андрій був кулеметником сьомого мотопіхотного батальйону. Брав участь у звільненні Ізюма й Куп'янська. У жовтні 2022-го приєднався до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».
Андрій Чепіль на псевдо Кріс був командиром американської бойової машини піхоти M2 Bradley. Перед цим пройшов навчання на базі НАТО в Німеччині. На фронті часто грав на гітарі – так розвантажував себе і побратимів.
Псевдо Кріс Андрій вибрав за словами з пісні: «Ой у Львові, на Високім замку, там соловейко собі заспівав, там молодий жовнір, стоячи на варті, сперся на кріса та й ся задумав». Кріс – це рушниця.
«Він був міцним і сталевим – як кріс», – каже батько Ігор Чепіль. Вони востаннє листувалися за день до трагедії: Андрій тоді написав, що виїжджає з хлопцями на бойові позиції. І в кінці: «Люблю вас дуже».
Кріс поліг 28 червня 2023-го поблизу села Роботиного на Запорізькому напрямку, йому було 29 років.
Музиканта Андрія Чепіля в рідному Івано-Франківську проводжали в останню путь під звуки трембіти.Фото: Суспільне Івано-Франківськ.
Дружина Богдана, батько Ігор, а також – Мишко Адамчак, друг і колега з гурту «КораЛЛі», де грав Кріс, вирішили у його пам’ять започаткувати музичний фестиваль.
У перші роковини на «ЧЕфест» зібралися сотні людей. Колись Андрій робив такий фест для друзів, яких збирав у себе вдома.
«Всіх збирали у нашій квартирі, – каже дружина Богдана. – Останній за життя Андрія «ЧЕфест» був на нашому весіллі». Богдана з Андрієм побралися за пів року до повномасштабної війни.
Весілля Андрія і Богдани. Фото: зі сторінки у Фейсбук Андрія Чепіля
І потім Андрій знову нас всіх зібрав. Його немає на сцені, але він присутній духовно, і я відчуваю його у кожному з тих, хто прийшов на перший фестиваль у пам’ять про мого коханого. Моє серце переповнюється любов’ю до нього щодня. «Я люблю тебе сильніше, ніж в обід» – улюблена фраза Андрія, яку він мені постійно говорив. І тепер я її згадую кожну хвилину і повторюю її собі перед сном.
Першою на «ЧЕфесті» пам’яті Андрія прозвучала композиція на згадку про всіх полеглих на війні за волю України. Виконав її Андрій Осмоловський на саксофоні – тому, який за життя належав Чепілю. Після загибелі рідні передали музичний інструмент Осмоловському.
Батько Ігор Чепіль згадує, як після закінчення музичної школи купив сину саксофон. Андрій намагався самостійно вдосконалюватися. Багатий досвід отримав, виступаючи в естрадно-симфонічному оркестрі – це була перша робота Андрія як музиканта. І саме тут чоловік він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – в оркестрі Богдана грала на альті.
Андрій Чепіль.Фото: зі сторінки у Фейсбук Андрія Чепіля
«Також Андрій брав платні уроки онлайн у Чада, американського саксофоніста. Хотів вдосконалитися в джазі. Ми тоді вже одружилися. Закінчився ще один весільний сезон, і Андрій мав трохи часу для себе перед роботою в Буковелі, де він був інструктором зі сноубордингу. Для Андрія свобода і воля це було все, тому при найменшій нагоді ми були у горах, Пташик (так Богдана лагідно називає Андрія – ред.) там найбільше відчував свободу», – каже дружина.
На фестивалі пам’яті звучала й трембіта, яку Андрій обожнював.
Андрій Чепіль. Фото: зі сторінки у Фейсбук Андрія Чепіля
Андрій Чепіль. Фото: зі сторінки у Фейсбук Андрія Чепіля
«Андрій був надзвичайно талановитим музикантом, драйвовою, життєствердною людиною. Заряд позитиву і на репетиціях, і на сцені. Був мужнім героєм, захисником своєї рідної землі. Жив і загинув як герой. І зараз наша місія – зберегти пам’ять про нього», – сказав Мишко Адамчак, фронтмен «КораЛЛі».
За майже шість років у гурті трембіта Андрія прозвучала від Карпат до Азовського моря, в багатьох європейських країнах і в ізраїльській пустелі.
Мишко Адамчак виступив на фестивалі в пам'ять про свого друга.Фото: надала Богдана Чепіль.
На благодійному ярмарку під час «ЧЕфесту» трембіту, на якій Андрій грав у гурті, продали за 55 000 гривень. Кошти, зібрані на «ЧЕфесті», родина передала різним підрозділам ЗСУ – зокрема, й бригаді, де він служив.
Це перший ЧЕфест у пам’ять про Андрія Чепіля. Фото: надала Богдана Чепіль.
Ми хочемо, щоб фестиваль на честь Андрія тривав із року в рік.