Родина Лолашвілі втратила у війні найдорожче – старшого сина, який був і опорою, і надією, і авторитетом. Лариса й Павло Лолашвілі – мати та молодший брат – заснували благодійний фонд імені загиблого. Наразі вони знаходять розраду в тому, що допомагають іншим.
Документальний фільм підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії полеглих українських військових та вбитих ворогом цивільних людей. Щоби повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних загиблих.
Бадрі Лолашвілі народився в українсько-грузинській родині. Мав молодшого брата Павла: вони завжди були нерозлийвода.
«Мені ніколи не було соромно за своїх синів. Якщо всі батьки на батьківські збори з острахом ходили, то я ходила поспілкуватися з людьми», – говорить Лариса Лолашвілі.
Лариса Лолашвілі з синами Павлом і Бадрі Фото: Архів родини Лолашвілі
Бадрі ріс допитливим та розумним, навчатися йому було легко.
«Де яку книжку не побачить – усе його цікавило, усе йому треба було прочитати. Він навчався в гуманітарному класі, але й математику добре знав», – каже Лариса.
«У нас в родині приблизно сім національностей можна нарахувати, але Україна для нього завжди була домом. Він завжди був патріотом, говорив українською і хотів, щоб Дамір (син Бадрі. – ред) українською спілкувався», – додає вона.
У 2014 році, не сказавши нічого мамі, попри проблеми зі здоров’ям, Бадрі пішов боронити рідну державу.
«Батько вже старенький, у брата є родина, а комусь же треба йти воювати», – пригадує слова Бадрі Лариса.
Бадрі Лолашвілі Фото: Архів родини Лолашвілі
«Після повернення з АТО він ніколи не розповідав про те, що там відбувалося. Я знала лише про одну нагороду сина, а інші знайшла в шухляді вже після того, як його не стало», – Лариса показує нагороди сина.
Бадрі був переконаний, що повномасштабної війни не уникнути. На початку лютого 2022-го він привіз дружину з сином у селище Драбів на Черкащині. Почав робити запаси продуктів і потроху готувати військовий рюкзак з екіпіруванням.
«Він приїхав до нас 22 лютого. Наступного дня ми довго не спали, на кухні сиділи, пили чай, і тоді він сказав, що ця ніч буде дуже важкою. Якщо війна не почнеться, то вже все добре буде. Я ще подумала: «Що він таке говорить?», а о пів на п’яту ранку він вже не спав, говорив телефоном… І сказав мені, що війна почалася», – згадує Лариса.
Бадрі на війніФото: Архів родини Лолашвілі
Після початку повномасштабного вторгнення Бадрі відправив жінок та дітей у спокійніше місце, і, коли всі рідні були в безпеці, вступив до лав територіальної оборони. Але був там недовго. Він не міг перебувати в тилу, коли хлопці з рідної 72-ї ОМБр зустрічали ворога на підступах до Києва. Тому пішов добровольцем.
«8 березня він ще подзвонив мені, привітав. 10 -го він із дружиною говорив, 11-го зранку був у мережі, а 12-го його в мережі вже не було… Я тоді подзвонила Паші, молодшому синові, і він сказав, щоб я не панікувала. А 14 березня нам вже подзвонили й повідомили, що Бадрі більше немає…» – каже Лариса.
Удома Лариса облаштувала пам’ятний куточок, де лежать особисті речі Бадрі, грамоти, нагороди й стоїть його портрет. Портрет, на якому немає чорної стрічки.
«Він для мене живий. Я приходжу сюди, подумки говорю з ним. Не можу я ту стрічку покласти. Я коли щось не знаю, поради питаю в нього, він мені ніби підказує. Стрічечку я не одягаю йому», – пояснює Лариса.
Вдома Лариса облаштувала пам’ятний куточок свого сина Бадрі
На покуті у вітальні родини висить прапор із підписами військових 72-ї ОМБр.
«Цей прапор Бадрі у 2015 році привіз з АТО, на ньому всі його побратими підписалися. Він дуже був цінний для нього, бо він про кожного піклувався», – каже Лариса.
Після того, як родині повідомили, що Бадрі загинув, розпочалися найважчі два місяці в їхньому житті: без тіла вони відмовлялися вірити в його загибель. Бадрі шукали серед полонених, поранених і загиблих. Намагалися знайти бодай якусь зачіпку, але дарма. І лише на початку травня Бадрі знайшли засипаним землею в тому окопі, де він зробив останній подих. Поховання відбулося в перший день народження його сина.
Бадрі Лолашвілі з дружиною і сином Фото: Архів родини Лолашвілі
«Коли ми знайшли Бадрі, я зрозуміла, що, можливо, там ще хтось є. Вони ж разом там були. І пішов такий ланцюжок, що ми зрозуміли, що там багато хлопців. І треба їх шукати. І практично весь вільний час – я стараюся, щоб у мене не було вільного часу, – я спілкуюся з родинами загиблих хлопців», – ділиться Лариса.
Щоб приглушити біль від втрати найдорожчого, Лариса разом із молодшим сином заснувала фонд імені Бадрі Лолашвілі, який допомагає шукати загиблих та повертати їх додому, до родин. Лариса спілкується зі всіма родинами загиблих родичів, котрих знайшли в Мощуні. В селі, на тому місці, де знайшли тіло Бадрі, завдяки допомозі інших родин і місцевих жителів відкрили меморіал.
Лариса із сином Павлом у МощуніФото: Архів родини Лолашвілі
«Настільки засмічений той ліс був. Ну не заслужили хлопці, щоб у такому бути. Тож ми із сином вирішили там все розчистити, дорогу до бліндажа, де наші хлопці загинули. Окоп розчистили, деревом оббили, висадили квіти та алею калини», – каже Лариса.
Зараз Лариса й Павло щовихідних приїздять на це місце, залишають квіти, доглядають за висадженою алеєю, прибирають сніг із пам’ятника. На кущах висять саморобні янголи. Зі слів Лариси, їх 80, оскільки за офіційними даними там полягло близько 80 хлопців.
«Я вважаю, що це потрібно для нас усіх, для наших дітей, які мають пам’ятати, бачити, як воно було насправді. І я хочу це зробити для наших наступних поколінь. Я хочу, щоб і Дамір, син Бадрі, побачив, як це було. Щоб вони всі пам’ятали, яке зло прийшло в нашу країну, і пам’ятали тих хлопців, котрі це зло зупинили», – каже Павло Лолашвілі на місці загибелі Бадрі.