До війни 31-річна Катерина Бойко працювала у туристичній фірмі і виховувала 6-річного сина. У вільний час активно волонтерила. Разом із друзями відвідувала онкохворих дітей і сиріт. Під час повномасштабної війни Катерина очолила Добровольче формування Ічнянської громади (ДФТГ). Після звільнення області її нагородили відзнакою «Щит територіальної оборони». Як вона, цивільна жінка, очолила сили спротиву та який вибір зробила на початку війни, – далі у спогадах Катерини.
Катерина Бойко отримує відзнаку "Щит територіальної оборони"Фото: особистий архів Катерини Бойко
Вибір залишитися
Перед повномасштабною війною у моїй шафі стояла валіза з документами, ліками та необхідними речами. Ні, я не вірила в те, що така війна почнеться. Але склала все про всяк випадок, адже знала, як це – залишати дім за лічені хвилини. Цей досвід прийшов у 2018-му: тоді у військовій частині неподалік Ічні вибухали склади з боєприпасами, тому нам довелось екстрено евакуюватися.
24 лютого 2022 року я прокинулася від глухого далекого звуку вибуху. Знову згадався 2018-й. Але, зайшовши в інтернет, я побачила – це почалася війна… Вранці вирішила їхати з сином за кордон. Ми сіли в автомобіль і вирушили в бік заходу України. Та що далі я рухалася від дому, то сильніша боротьба точилася в мені.
Я зрозуміла, що не можу нікуди поїхати. Не можу залишити все і сидіти за тисячу кілометрів, склавши руки, і не знати, як тут будуть мої рідні, мої батьки.
Діставшись Прилук, я заправила повний бак, розвернула авто і поїхала додому.
Люди голіруч зупинили колону на в’їзді в Ічню
Сина я залишила у батьків чоловіка. Потім зідзвонилася зі знайомою волонтеркою Юлією Куриленко. Порадившись, вирішили зібрати охочих, щоб робити коктейлі Молотова. Це єдине, що спало нам тоді на думку. На той час ми не розуміли, чим ще можемо бути корисними.
На пропозицію відгукнулося близько двадцяти людей. Ми зібралися в мене на дачі. І так утворився наш перший штаб. Я вважаю, що з тієї першої зустрічі почався наш супротив ворогу.
26 лютого колони російських військових підійшли до Ічні. Однак люди перегородили їм дорогу: по суті голіруч вийшли проти озброєних військових. Росіяни виглядали розгубленими, розвернулися і поїхали геть.
Мирні мешканці зупиняють ворожу техніку. Особистий архів Катерини Бойко
Після цього багато людей усвідомило: потрібно захищати наше місто, дітей, родини… Ми зібрали народне віче на площі і попросили вийти до нас очільницю міста, щоби спільно визначити завдання, необхідні для захисту міста. Ми мали ініціативу створити місцевий спротив. Влада погодилася, але за умови, що я буду постійно в штабі при міській раді і координуватиму дії між ними, учасниками ДФТГ і військовими ЗСУ.
Того ж дня я сформувала списки чоловіків, які хотіли долучитися до спротиву. Таких було близько сотні. Ми не мали зброї. Лише у декого була особиста та мисливська. Попри це – люди цілодобово патрулювали вулиці. А за кілька днів на кожному вʼїзді в місто створили блокпости. Там чергували спільно з нашими військовими. І так само спільно боролися з ворожими ДРГ. Також наші добровольці допомагали військовим ЗСУ та національній поліції під час операцій.
Наш спротив не обмежувався мешканцями Ічні. У кожному селі громади у мене були «очі та вуха», які цілодобово збирали та передавали інформацію про рух колон: яка техніка йшла, скільки одиниць, де зупинилася. Все це ми повідомляли військовим, які потім знищували ворогів.
Кадри відпрацювання по російській техніці. Відео Катерини Бойко
Переважно інформацію про колони передавали жінки. Вони швидко навчилися розрізняти окупантську техніку: танки, «Тигри», бензовози, САУшки… За кілька тижнів окупації розрізняли звуки виходів та прильотів.
Ми активно працювали до самого звільнення Чернігівщини. Офіційно ДФТГ оформили на початку квітня 2022-го. Тоді на сесії міської ради мене одноголосно обрали його командиркою.
Інформація, що рятувала життя
Серед функцій нашого формування було інформувати населення. У перші дні війни я створила телеграм-канал Info Ічня. Там ми повідомляли про посилену небезпеку, в яких напрямках зараз не можна їхати, про гуманітарну допомогу, про те, де і коли можна придбати хліб тощо. Це була інформація, яка, по суті, рятувала життя.
Мій контакт був доступний для всіх. Люди зверталися з різних питань. Хтось повідомляв про рух колон, хтось потребував їжі, ліків, предметів першої необхідності, одягу.
Гуманітарна допомога за якою міг звернутися кожен, хто цього потребувавФото: особистий архів Катерини Бойко
У громаді назрівала гуманітарна криза. Полиці магазинів швидко спорожніли, свого хлібозаводу не було. Так само, як і дитячого харчування, підгузників тощо. Завдяки землякам, які виїхали на захід України, нам передали зі Львова партію «гуманітарки». Потім допомогу зібрали мої подруги з Рівненщини. Я їздила за нею особисто. Дорога була довга і складна, тому на ніч я залишилася там. І знаєте, отоді вперше за місяць відчула, як це – спати, не прислухаючись до звуків навколо, не чути вибухів та гуркоту гвинтокрилів над дахом.
Всю допомогу ми розподіляли між людьми, які її потребували. Так само передавали дитячі суміші та підгузники в сусідні громади.
Більшість учасників ДФТГ вступила до лав ЗСУ
Після того, як ворожі колони вийшли з Чернігівщини, більшість учасників ДФТГ вступила до ЗСУ і стала на захист Україну на інших напрямках. На жаль, декого з них уже немає з нами. Серед наших добровольців у ЗСУ першим загинув Андрій Степанов. Потім убили Олександра Гордієнка. Далі – Максима Алтабасова…
Мені важко згадувати пережите у лютому-березні 2022-го. Та розумію важливість того, щоби це залишилося в історії. Щоби ці події не стерлися з пам’яті.
Мені передали прапор, який підписав очільник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. Для мене велика честь знати та розуміти, що вся та пророблена робота була важливою. Зараз ДФТГ розформовано. Але я знаю точно: якщо для громади знову буде загроза, – добровольці першими стануть на її захист.