Володимир був родом із Рівненщини. Закінчив Національну академію Сухопутних військ. Одружився та створив родину, яку беріг та обожнював.
«Ми з Володимиром познайомилися, коли він прийшов винаймати в мене кімнату. Це було кохання з першого погляду. Але в нас була різниця у віці 16 років. Навіть не думала, що можемо розпочати стосунки. Але Володя був наполегливим. Він зміг переконати, що за ним я буду, як за горою. Ми знайшли одне в одному те, чого нам бракувало в житті. Любов, турботу, ласку. За 4,5 роки ми ні разу не сварилися. Він був романтичним. Весь час писав мені вірші», – розповідає дружина Іванна.
Володимир Лемещук з дружиною та її донькамиФото: сімейний архів
З 2019-го Володимир служив у 24-й окремій механізованій бригаді. Був командиром взводу, виконував бойові завдання на території ООС. Під час повномасштабної війни Тор командував ротою. Бійці його підрозділу боронили Донбас із перших днів вторгнення. А потім вирушили на Луганщину, де Володимир прийняв свій останній бій.
«Ми навіть не встигли попрощатися. 26 лютого Володимир забіг. Зібрав речі. І так швидко вибіг, що ми вперше не попрощалися. І це була наша остання зустріч», – говорить Іванна.
Володимир ЛемещукФото: родинний архів
Захисника поховали в селі Ситне на Рівненщині. У нього залишилися дружина та донька, якій на момент загибелі тата було 14 днів.
«Він був для мене підтримкою, моїм подихом. Наше кохання і наші душі сплелися і залишилися в нашій донечці. Я й надалі його безмежно кохаю. Відчуваю його в кожній секунді свого життя. Наші душі тепер мають на тільки земне кохання, але й неземне», – каже Іванна Лемещук.