Володимир народився у Кропивницькому. Жив у Києві. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Працював у кіноіндустрії. Як художник-декоратор долучився до створення фільмів «Памфір», «Залізні метелики», «Брама», «Наші котики», «Віддана», «Ефір».
«Я коли з ним познайомилася, була вражена. Художник-декоратор фільмів. Нічого собі. Він мені присилав фото до і після. І я була в шоці від того, що спочатку бачила блок пінопласту, ДСП, картон. А він з цього робив прекрасний мох, дикий ліс, красиву камʼяну стіну. Це було якесь чудо. Я була завжди в захваті від його роботи. Він був дуже працьовитим. Всі знали, що на нього можна покластися. Якщо за три дні треба зробити якісь декорації до фільму, то він їх зробить. І це для мене завжди була магія», – розповідає цивільна дружина Олена Білецька.
Під час повномасштабної війни Володимир добровільно став до лав захисників. Служив у 66-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення.
«Коли Володимир пішов на нуль, він рятувався тим, що фотографував текстури, красиві цікаві предмети, облуплену фарбу. Як бекграунд для майбутніх фільмів», – говорить Олена.
Поховали Володимира у Кропивницькому. Посмертно його нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
«Мені б хотілося, щоб Володимира запамʼятали щирим, талановитим, красивим. Він був дуже добрим і щедрим до друзів. Він завжди допомагав, рятував та мотивував людей. І завжди навчав, як обходитися самостійно у важких ситуаціях», – зазначила кохана захисника.