Олександр був родом із Рівненщини. Здобув освіту інженера-радіотехніка в Київській політехніці. Мав свій сервіс з ремонту автомобілів. Також працював за кордоном. У вільний час любив грати в компʼютерні ігри. Обожнював свою дружину, сина й доньку.
«Мій чоловік дуже любив своїх дітей, дуже пишався ними. Вони обоє навчаються на відмінно. Донька пообіцяла йому, що буде відмінницею. Вона була його гордістю. Як і син. Його звати Владислав. Він навчається в тому ж виші, що і ми з чоловіком. Там, де ми познайомилися. Ім'я йому давав тато. А донечці – я», – розповіла дружина Катерина Макарук.
Олександр з дружиною і дітьмиФото: родинний архів
У жовтні 2022 року Олександра призвали до лав Збройних Сил України. Він обіймав посаду командира зенітно-ракетного взводу в 117-ій окремій механізованій бригаді.
«Перед тим, як їх мали відправити в Запоріжжя, попросив привезти йому дітей: я хочу їх побачити. Це був Великдень. Ми привезли для всіх хлопців смаколики. Побули там трохи і поїхали. Це була наша остання зустріч», – поділилася Катерина.
Олександр з дружиноюФото: родинний архів
Олександр Макарук загинув під час артобстрілу в селі Лукʼянівське Запорізької області. Через два місяці захиснику мало би виповнитися 50 років.
«Саша залишиться в нашій пам'яті справжнім чоловіком, який знав, куди він йде і для чого. Він казав: «Я піду на війну, щоб не йшов туди мій син». Це вчинок справжнього чоловіка», – додала Катерина Макарук.