«Загинула моя рідна сестра Надя, якій було 15 років. Я більше ніколи не скажу, як я тебе люблю, не побачу твої малюнки, не зможу тебе обійняти...», – сказала сестра Надії, Дар’я Лазебнік.
Надія народилася в Костянтинівці. Навчалася в місцевій школі №5. Її згадують хорошою ученицею, яка мала жагу до знань. Надія обожнювала малювати, навчалася у школі мистецтв у Костянтинівці й мріяла пов'язати майбутнє з художньою справою. Дівчина проводила багато часу над створенням власних картин.
«Надя була спокійною та допитливою дитиною, яка хотіла пізнавати світ. Під час зустрічі та прощання завжди обіймала мене. Вже старшокласницею часто заходила з подругами, щоби поспілкуватися та просто дізнатися, як у мене справи», – розповіла перша вчителька загиблої Олена Миколаївна.
У школі полюбляла творчі предмети. Також відвідувала репетиторів із хімії та математики. Якщо щось не виходило в навчанні, просила про допомогу батька.
«Надя буда звичайною дівчинкою, тихою, спокійною, навіть трохи замкненою. У навчанні зірок з неба не хапала, але була старанною. Захоплювалася фотографією», – згадує свою школярку класна керівниця Надія Луцьковська.
«Вона була дівчинка-дівчинка. Дуже ніжна і добра. Жодного разу не чула, щоби сказала щось погане…Вона мала великі щирі очі, могла просто підійти й обійняти», – додає сестра Дар’я.
Надія стежила за тим, щоби вдома було чисто, любила порядок та створювала його.
Коли почалася повномасштабна війна, дівчина жила в Костянтинівці разом із батьком та літньою бабусею. Старша сестра Ольга була на окупованій росіянами території з маленькою донькою, їй вирушила допомогти мама. Дар’я вже останні кілька років проживала у Києві. Невдовзі у родині розглядали варіант, щоб тато з Надією та бабусею перебралися до столиці.
«Коли почали шукати квартири в Києві, багато відмовляли через прописку в Донецькій області. Також власникам квартир не подобалось, що бабусі 83 роки. Це був минулий рік, літо», – говорить Дар’я.
Увесь цей час Надія продовжувала залишатись разом із рідними у Костянтинівці. Вона з рідними жила на першому поверсі. Під вікнами була клумба, за якою вона доглядала. У травні просила батька допомогти з квітами. Той погодився, але кілька днів не виходило це зробити через невдалу погоду.
13 травня Надія з батьком нарешті вийшли на клумбу. Саме тоді, коли російські війська завдали ударів по місту з реактивної системи залпового вогню «Смерч».
«Мені зателефонувала бабуся. Я нічого не зрозуміла, тому що вона просто кричала у слухавку. Потім я одразу перетелефонувала, вже зрозуміла, що поранення отримали тато і сестра», – згадує Дар’я Лазебнік.
Дівчина відкрила соцмережі й побачила, що внаслідок обстрілів зруйновано їхній будинок. Дар’я взяла квитки на поїзд до рідного міста. Дорогою їй зателефонував батько і сказав, що Надія загинула. 15-річну дівчину посікло уламками.
У загиблої залишилися батьки, сестри та бабуся.
