Після вибуху хлопчик, який перебував в автомобілі, потрапив у вогняну пастку. Дядька Кирила відкинуло вибуховою хвилею. Бабуся хлопчика залишилася неушкодженою.
Кирило Пʼяхін ріс дуже спокійним та слухняним. До року сказав перше слово – «тато» і зробив перші кроки. Мама Маріанна згадує, що син був схожим на батька Дениса. «Ніс, ямочки на обличчі – все у тата. А от характер – мій». Намагався у всьому допомагати мамі. Обожнював збирати конструктор, будувати замки та гратись машинками. У майбутньому спочатку хотів стати футболістом, пізніше – поліцейським.
«Ми водили сина на дошкільні розвивальні заняття. Потім Кирило ходив на малювання, йому це дуже подобалося. Дай будь-яку картинку – все перемалює», – згадує Маріанна.
Кирилові подобалося ходити в школу. Простіше давались мова та читання, дуже швидко запам’ятовував вірші.
«Кірюша завжди був старанним учнем, любив гарно писати і засмучувався, якщо не встигав щось записати, бо кожну літеру виводив. Також любив виконувати завдання біля дошки. Дистанційне навчання не надто йому подобалося. Особливо запам'ятався один випадок. Потрібно було прочитати текст і дати відповіді на питання, а хлопчик захотів прочитати це для вчителя. Попросив маму, щоб вона записала аудіо, як він читає, і вислали його мені», – говорить вчителька Кирила Тетяна Щегельська.
Напередодні повномасштабного вторгнення родина П’яхіних хворіла на коронавірус. Вони жили неподалік Антонівського мосту в Херсоні й добре чули звуки війни після 24 лютого 2022. Спочатку Кирило дуже боявся всього, що відбувалось навколо. Мама водила сина до психолога та давала заспокійливе. Пізніше хлопчик вже сам заспокоював Маріанну, коли вона плакала: «Мамо, все буде гаразд. Не переживай»
Два місяці П’яхіни прожили в тоді окупованому Херсоні, евакуювались наприкінці квітня до Вінниці, де мешкали їхні родичі.
14 липня Кирило з дядьком та бабусею поїхали в банк. Родичі робили закордонні паспорти, треба було сплатити квитанцію за документи. У Вінниці тривала повітряна тривога, але дорослі вирішили таки завершити справу з документами.
Три ракети влучили у дім біля офісної будівлі. У цей момент дядько із Кирилом сиділи у машині, бабуся вийшла до банку. «Брат каже, що розплющив очі, коли його після вибуху тягнув якийсь чоловік. Він спитав, де Кирило. Повернувся до автівки, у якій був хлопчик, та лише побачив, як машина вибухає», – розповідає Маріанна П’яхіна.
Пізніше жінці стало відомо, що син помер одразу – від влучання уламка в голову, а потім вже стався вибух. Тіло хлопчика розшукували кілька днів. Ідентифікувати Кирила змогли лише з допомогою аналізу ДНК. Загалом від тієї російської атаки на Вінницю загинули 27 людей, а травми отримали – 200.
Кирила поховали у Никифорівцях на Вінниччині. Провести хлопчика в останню путь зібрались десятки людей, більшість – незнайомі. Вони просто хотіли підтримати родину після такої важкої втрати. У домовину хлопчика вклали м’яку іграшку – ведмедя Потапа.
