Галина зібралась в гості до сестри, їхала на велосипеді. Утім швидко повернулась назад. Донька пригадує: мама сказала, що побачила на зупинці громадського транспорту російський БТР, і вирішила не їхати далі.
Родичі зачинились в оселі. «Ми сиділи в кухні, снідали. Десь поруч як бахнуло! Аж тинькування в хаті посипалося, вибило шибку у вікні. Почали стріляти з двох сторін: на вулиці біля нас і на нижній вулиці», – пригадує донька загиблої Валентина Батієвська.
Коли все стихло, Галина разом з донькою пішли до сусідів, а потім оглядали своє подвір’я. Коли донька пішла до оселі, знову почула постріли.
«Мама крикнула «Валя!». Я відчинила двері й не одразу зрозуміла, що сталося. Мама стояла, тримаючись за стіну гаража. Каже: «Мені прострелили ноги». Вона зробила кілька кроків, сіла під гаражем… Мама потягнула до мене руку, попросила допомогти їй. Як тільки я потягнулася до неї, вистрілили вдруге. Мама повністю сповзла на землю, зітхнула і замовкла назавжди», – каже донька покійної.
Поховати жінку не вдалося через імовірність замінування території місцевого кладовища. Тіло Галини, загорнуте в ковдру, поклали між чужими могилами при вході на цвинтар. Донька каже: коли йшла із кладовища додому, то побачила, що на дорозі стояв не БТР, а підбитий російський Камаз.
«Я йшла і всю дорогу плакала. Якби мама не побоялася тоді проїхати, якби дійшла до сестри, а не повернулася… Але одні якби…», – сказала Валентина.
Галина Батієвська працювала начальницею станції Челюскін Запорізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця». Їй було 57 років.
