Село в окупації не було, але через нього регулярно проходили колони ворожої техніки. Російські військові стріляли по вікнах, парканах, будинках, по всьому, що бачили.
«Ми живемо з мамою в одному селі, але мене тоді вдома не було. Вона ховалася від обстрілів в моєму будинку, а потім ішла до себе берегом річки Удай. Ми розмовляли по телефону, а потім вона каже: «Наташа, я відключаюся, стріляють». Я ж навіть не подумала, що то по ній стріляють», – розповіла донька Наталя.
Вона дзвонила матері весь вечір. А не додзвонившись, на ранок попросила колишнього чоловіка піти на берег подивитися. Там він її й знайшов. Кулі влучили в голову та ногу Ніни.
Жінку поховали спочатку на городі, бо знову почала йти колона російських військових. Після звільнення області – перепоховали на кладовищі.
Ніна Гніда була родом із Крупичполя. Після школи працювала нянею в дитсадку. А згодом – дояркою, тваринницею на свинофермі.
«Мама трудівничка була, все життя на землі працювала. Городи, сінокоси, все на ній було. Нам вона дуже допомагала. Я на роботі, а мама на городі копошиться. За що її вбили? Що вона кому зробила? Це боляче», – сказала донька.
У Ніни Гнідої залишилися донка, два сини й онуки.
