Олег Григорук народився в Ірпені. Там зростав, ходив до школи. У 2005-му закінчив Київський національний університет технологій і дизайну, де здобув фах інженера-конструктора. В рідному Ірпені Олега знали як шевця, там він мав свою майстерню. Також він був громадським активістом, боровся з незаконною забудовою.
«Про Олега та дизайнерське взуття, яке він створював, писали у журналах. Він здобув низку нагород в цій справі, зокрема отримав диплом від Міністерства освіти і науки як молодий дизайнер. Переможець та призер конкурсів модельєрів. Сам моделював, створював… І це таке взуття, зносу якому не було. Навіть колеги радили йти до нього, бо, якщо він не зробить, то більше ніхто не зробить. Разом із тим він боровся за правду, не міг терпіти несправедливість», – пригадує сестра Олега, Лариса Григорук.
«Олег був гарним майстром і завжди дуже якісно ремонтував взуття. Пригадую, коли приходила до нього у майстерню, то він міг пригостити смаколиками, часто розпитував, як справи, розповідав про своє. Олег любив свою роботу, а ще більше – любив життя. Він дуже переживав про чиїсь негаразди. Знав, як може підтримати іншу людину. Любив жартувати, сміятися… Ніколи не здавався, боровся з несправедливістю», – розповіла знайома Олега, Галина Андріїшин.
Із початком повномасштабного російського вторгнення Олег не залишив Ірпінь. Колишній дружині й сину допоміг вибратися з окупації, а сам залишився з батьками. Вони відмовилися виїздити. Олег же почав волонтерити – допомагав місцевим з продуктами та ліками.
Він із рідними мешкав у девʼятиповерхівці в центрі міста. Через холод та відсутність світла й води родина переїхала до приватного будинку Олегової сестри, Лариси. Там був і погріб, і можна було приготувати їжу біля дому. 18 березня 2022 року. Олег Григорук піднявся на горище будинку, де, зазвичай, був кращий звʼязок. У той момент почався мінометний обстріл. Влучило прямісінько в горище. Дах будинку обвалився. Олег загинув. Батьки, які були внизу, вижили.
Спершу мама і тато прикопали тіло сина на подвірʼї будинку, а потім, коли ЗСУ звільнили Київщину від окупантів, перепоховали на кладовищі в Ірпені.
В Олега Григорука залишилися батьки, син, сестра з родиною і племінники.
