8 березня на світанку жителі Шевченкового прислуховувалися до вибухів з боку сусідніх сіл. Наступала російська армія.
«Після 10.00 мій чоловік вийшов на вулицю. Раптом чую – біжить назад. Залітає в хату і каже: «Швидко всі одягайтеся». Ми вискочили з ліжок, вдягнулися і побігли в погріб. Дорогою чули кулеметні черги. Російська техніка вже йшла селом», – згадала той день сестра дружини Сергія Олена.
Після 12.00 в Шевченковому настала тиша. Чоловік Олени вийшов на вулицю розвідати ситуацію. Швидко повернувся, розповівши – Сергія і його дружину Юлію розстріляли.
8 березня в селі мав відбутися базар. Сергій завжди продавав на ньому товари з країн Європи. Люди просили його вийти, хотіли купити подарунки до Міжнародного дня жінок. Сергій із дружиною завантажили товар та виїхали автівкою в центр.
«Хтось заплатив за товар і мав прийти забрати. Тож Юля з Сергієм залишилися чекати. Стало очевидно, що російські окупанти наступають. Коли вирішили тікати, натрапили на російську колону. Ті їх розстріляли в машині», – розповіла Олена.
Забрати тіла загиблих змогли 10 березня. Для цього слід було отримати дозвіл окупантів. Подружжя поховали на їхньому городі. За спроби поховати на кладовищі окупанти погрожували розстрілом. Після звільнення селища українськими захисниками відбулася ексгумація і пару поховали на кладовищі.
Сергій Єсипенко народився в Києві. Займався торгівлею на базарі. Колекціонував монети і марки. Виховував сина Юлії від її попереднього шлюбу та спільного сина Серафима.
«Сергій був спокійний, розсудливий, врівноважений. Я жартувала: якщо засунув руки в кишені, вже нічого робити не буде, якщо ж вийняв – планує взятися за діло», – розповіла своячка Олена.
Після загибелі Сергія та його дружини Юлії їхні діти – під опікою тітки Олени.
