Поряд із Ігорем у Грозі загинули його син Іван, рідна сестра Ольга, батько Анатолій. Дружина Ксенія вижила того дня й потрапила до лікарні. Той удар ворога відібрав десятки життів цивільних людей.
Ігор Козир був родом із Грози. Мав професійно-технічну освіту. Працював будівельником, цій справі навчився самотужки. Під час повномасштабної війни був волонтером – зокрема, допомагав із евакуацією людей із селища Шевченкового. Перевозив місцевих через Печенізьку дамбу, яка була єдиним шляхом для порятунку з російської окупації, що тривала до вересня 2022 року.
Під час окупації Грози Ігоря тричі затримували – водили на розстріл, каже його мама Валентина. Окупантам не сподобались документи про те, що він служив в армії та мав звання сержанта.
«Ігор мав золоті руки. Був дуже швидким, все в його руках горіло. Він міг і електрику зробити, і плитку покласти. У моєму будинку зробив ремонт. Ігор не мав шкідливих звичок. Із дружиною Ксенією жили – немов голуби. Вони познайомилися у Харкові. Це був другий шлюб Ігоря. Коли Ксенія завагітніла, дуже ніжно ставився до неї, підтримував у всьому. Як народився Ваня – був на сьомому небі від щастя… Діти у мене були дуже гарні. Як тепер жити без них – навіть не знаю…», – сказала Валентина Козир.
В Ігоря Козиря залишилися дружина і мама.
