21 березня Олександр був удома з дружиною. З Броварів приїхала донька, бо сподівалася, що в селі буде спокійніше. Коли в сарай Лемешків прилетів снаряд, господар був на подвір'ї. Його на місці вбило осколком.
«Я встигла забігти в хату, так залишилася неушкодженою», – розповіла дружина Світлана.
Олександр жив навпроти старого кладовища – родина змогла швидко поховати його там. А після звільнення села Збройними Силами України – перепоховали на новому цвинтарі.
Олександр Лемешко народився у селі Вигнанка Любарського району на Житомирщині. Після школи вивчився у Бердичеві на водія. Згодом із молодою дружиною переїхали в Плоске. Тут влаштувалися на роботу в колгоспі. Останнім часом Олександр працював на рибному комбінаті вантажником і фасувальником.
«Він був дуже добрий. Це проявлялося в ставленні до мене, до доньки, до всієї родини, – пригадала Світлана. – Був господарем. Вільного часу чоловік майже не мав, бо ми тримали господарство, великий город, сад. А коли була можливість відпочити, то любив ходити на риболовлю... Ми довго збирали копійка до копійки і за рік до великої війни купили будинок, бо до цього жили на квартирі. Чоловік все у ньому зробив своїми руками. Після прильоту було багато руйнувань. Довелося ремонтувати дах, вікна, двері, відбудовувати сарай».
За 40 днів після смерті Олександра на війні загинув його брат. В Олександра Лемешка залишилися дружина, донька, зять, новонароджений внук, два брати і дві сестри.
