Андрій був уродженцем Гостомеля. Жив в Ірпені. 23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення Росії, після роботи приїхав провідати тата й маму в Гостомелі. Вирішив того дня заночувати в батьківській хаті, а зранку в селищі вже був ворожий десант.
Андрій хотів записатися в Тероборону, але такої можливості в окупованому Гостомелі не було. Тоді він став надсилати українським військовим координати ворожої техніки, напрямок пересування російських танків у Гостомелі.
«Коли сусіди запропонували спробувати виїхати з селища, Андрій дуже зрадів, казав, що тепер нарешті зможе записатися в Тероборону», – пригадала мама Андрія, Олена.
3 березня Андрій з батьками та сусідом виїхали з району Кимерка. Російські військові обстріляли автівку з блокпоста, що розміщувався неподалік поліклініки на вулиці Свято-Покровській. Андрій був за кермом, сусід, який також загинув, сидів позаду.
Пораненого Андрія батьки віднесли у двір неподалік місця трагедії.
«Нас прихистила сім’я Валерія Савченка, за що ми їм дуже вдячні. Та врятувати Андрія вже не змогли. Вночі у нього зупинилося серце», – розповіла Олена, мама загиблого.
Андрій з дитинства любив малювати. Мама пригадує, що часто купувала йому олівці, альбоми. Хоча чоловік закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (фізико-математичний факультет), але за фахом не працював.
У виборі професії перемогло хобі – малювання. Андрій закінчив відповідні курси й став дизайнером.
«Андрій був товариським, дружив з усіма. На роботі у них була команда – грали разом у футбол. Любив ходити в гори. Займався спортом. Грав «Що? Де? Коли?». Дуже багато читав – у нього така велика бібліотека! Андрій грав на гітарі, співав. Багато вмів зробити власноруч, допомагав по господарству. Він взагалі був нашим із батьком помічником. Андрій був найкращим сином», – сказала мама.
В Андрія Максименка залишилися батьки, мамі – 75, а татові – 76 років.
