Олег народився і жив у Глухові. Після закінчення школи №2 вступив до Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Здобував кваліфікацію викладач-майстра виробничого навчання і технічних дисциплін. Далі – строкова армія, після якої два роки працював на кафедрі фізичного виховання рідного університету. Згодом був підприємцем, менеджером у страховій агенції. За здобутки перед містом Глуховом мав почесне звання «Людина року-2001». Під час роботи у страховій компанії входив у «ТОП-10» менеджерів.
З дитинства Олег професійно займався футболом і присвятив цій діяльності багато років життя. У його трудовій книзі навіть був запис про посаду футболіста.
Олег працював тренером молодіжної футбольної команди «Велетень». В останні роки був капітаном футбольної команди «Спартак-ветерани». Брав участь у багатьох змаганнях. Його не раз обирали найкращим гравцем турніру й навіть називали «Глухівським Марадоною». Спогади про Олега Милюту зібрані у трьох книгах про футбол, виданих у Глухові.
«Яким він був.... Позитивний! Намагався у кожній життєвій ситуації знайти плюси. Підбадьорював усіх. Чесний, справедливий, щирий. У нього не було замовчувань чи позиції «я утримаюсь». Трудяга. Що в побуті, що на футбольному полі, що в інших справах. Для мене – це люблячий чоловік, він часто мені повторював: «Як довго я тебе шукав». Ми були як нитка з голкою… Де був Олег, там завжди був порядок. Він казав: «Закінчиться війна, Глухів стане європейським містечком. З гарними дорогами, спорткомплексом, ігровими майданчиками… У нас все для цього є. Гарна природа, озера, родюча земля». Я поки не уявляю, як жити без Олега… Та знаю, що я щаслива людина, адже я була, є і буду його коханою дружиною», – розповіла Інна Милюта.
Поховали Олега у місті Глухові. У нього залишились дружина, троє дітей від попередніх стосунків, батько й інші рідні.
