Микола Писарев жив із дружиною в центрі Гусарівки. Після повномасштабного вторгнення РФ до них з іншого села переїхали кума з донькою, її чоловіком і дитиною. Сподівалися, в Гусарівці буде спокійніше. Однак 3 березня її окупували. В сусідній Шевелівці стояли українські війська, в Гусарівці не припинялися запеклі бої.
Згодом до Писаревих переселилася й мати Миколи. Вона жила на околиці і через обстріли постраждав її дім.
15 березня Микола вирішив піти до будинку матері. Там родина обробляла город, мала погріб з овочами. З господарем подався чоловік похресниці Олександр – щоби разом набрати більше їжі, взяти речі.
«Люди намагалися ходити селом лише за потреба. Росіяни наказали робити це у світлий час доби, з білим прапором і паспортом, та не ходити завулками, а лише центральними дорогами», – розповіла Олена Писарева.
Чоловіки не поверталися кілька годин. Олена зрозуміла - щось не те, бо Микола завжди ходив швидко і ніде не затримувався. Не повернулися чоловіки і вранці. В селі їх ніхто не бачив.
Наприкінці березня Гусарівку звільнили. 22 квітня українські військові за допомогою місцевих знайшли зниклих. Тіла зі слідами катувань були в покинутому погребі. Олександр мав поранення грудей, Микола – перерізане. Потім обох спалили.
«Їх не зразу вбили. Патологоанатом сказав, що вони не їли кілька днів», – розповіла Олена.
Микола Писарев народився в Гусарівці. Працював у колгоспі, потім – на будівництвах у Харкові. З дружиною прожив у парі 35 років.
«Коля був прекрасною людиною, чудовим батьком, дідусем, чоловіком і сином. Дітей обожнював. Високий і кремезний. Дуже любив садити – квіти, кущі, виноград, дерева. Постійно привозив мені на посадку якісь квіти, купу сортів ірисів. Казав: «Ну тобі ж подобається». Мав багато знайомих і друзі. Завжди всім хотів допомогти», – розповіла Олена.
У Миколи Писарева залишилися дружина, донька, син, внуки і мати.
