Любов була вчителькою вищої категорії. Народилася в Токарівці, закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 36 років викладала історію, була заступницею директора з навчально-виховної роботи Токарівського ліцею. Також обіймала посаду помічниці старости села.
Любов залишалася в селі й під час окупації у 2022-му. Знайомі переживали – адже, кажуть, як історикиня вона не боялася доводити навіть окупантам правду про історію України і приналежність Криму.
Токарівка розташована за кілька кілометрів від кордону з ворогом. У селі на травень 2025 року – 18 жителів. Любов була дев’ятнадцятою. Жінка, згадують друзі і колеги, свідомо обрала залишитися. Допомагала літній маломобільній матері й тим, хто відмовився від евакуації.
«Я за село відповідаю. Я буду остання, а як всі виїдуть – «закрию», – казала Любов журналістам.
Вона взяла під опіку не тільки людей, а й полишених тварин.
Любов писала вірші, малювала. Стіни ліцею і стели на в’їзді у Токарівку були розмальовані нею. Жінка обожнювала квіти. Дуже любила свою онуку Юну. А останнім малюнком Любові стали квіти на сценічному костюмі Юни для повітряної гімнастики.
«Людина з неймовірною жагою до життя і неймовірною вірою в краще. За час повномасштабного вторгнення я не бачив нікого з такою жагою до майбутнього. У неї горіли очі, коли розповідала про відновлення школи, будинків у Токарівці», – сказав Олександр Кулик, начальник відділу Дергачівської міськради. На Любові, додав він, трималося життя в прикордонних селах.
«У Токарівці зруйновано все. Але це все потопало в квітах Люби. Вона була нашим світлом у темряві, збирала місцевих на посиденьки, щоб підбадьорити. Вона стільки пережила, але я не бачила її без усмішки», – розповіла Вікторія Колодочка, староста Токарівського старостинського округу.
Любов просила поховати її біля батька. Але через постійні атаки ворога загиблу не змогли відвезти на кладовище. Любов поховали в батьківському саду. Кілька разів намагалися організувати вивезення тіла, проте навіть уночі ворожі дрони не давали проїхати.
У Любові залишилися матір, донька, онука і син, який разом із нею допомагав жителям Токарівки і сусідніх сіл, а в 2024 році вступив до лав ЗСУ.
