Онука Вікторія розповіла, що окупанти обстрілювали Барвінкове зі сторони вже окупованого Ізюма мало не щодня. Вона виїхала до Польщі. Просила виїхати подалі дідуся і бабусю, але вони не хотіли залишати господарство і дім.
Від початку війни подружжя допомагало українським військовим, годували, прали речі.
«Над містом літало багато російських дронів. Припускаю, вони побачили, що на подвір'ї часто є українські військові, і прицільно його обстріляли», – сказала онука Вікторія.
Сергій Сіроштан народився в Барвінковому. Працював на місцевому водопровідно-каналізаційному підприємстві. За близько 20 років до війни розлучився з першою дружиною. З Тетяною Лисенковою його познайомила спільна подруга. Відтоді вони почали жити в цивільному шлюбі. Сергій – не рідний дідусь Вікторії, але, як вона каже – був їй наче батько.
«Приходив втомлений з роботи, а я бігла до нього: «Дідусю, відведи мене на гойдалку». Він ніколи не перечив, приділяв мені увагу, – пригадала Вікторія. – Був добрий і ніжний. Любив бабусю. Я коли дивилася на їхні стосунки, мені завжди хотілося, щоби і в мене було так. Дідусь дуже любив рибалити. Також в них з бабусею було багато городу. Тримали велике господарство: кури, кролі, нутрії, свині. Це було їхнє найперше хобі».
За дев'ять днів після загибелі Сергія Сіроштана ворожий обстріл забрав життя його старшого брата Віктора. У Сергія залишилися ще один брат, троє дітей та внуки.
