«Невістку одразу вбило. Машина заглохла… Син вибіг, підняв руки, почав кричати, що тут діти. Вони його застрелили… Є кадри, де це все видно: він вибігає і зразу падає. Потім підбігли окупанти й витягли з машини тітку Максимового однокласника та мого внука. Повели до ями, хотіли розстріляти… Тітка була поранена, почала кричати. Окупанти покликали офіцера. Він підійшов, сказав відпустити. Так внук дивом залишився живий…», – сказав Сергій Іовенко, свекор Ксенії.
Ксенія Цатурова була родом із Криму. Там зростала і навчалася. Згодом приїхала до Києва. Працювала менеджеркою в туристичній агенції. На роботі й познайомилася з майбутнім чоловіком Максимом Іовенком. Подружжя виховувало сина Гордія. Ксенія приділяла йому багато уваги. Разом вони розмальовували, щось клеїли, навчались.
«Ксенія була дуже доброю і спокійною», – розповів свекор Сергій.
Коли почалася повномасштабна війна і російська армія почала атакувати столицю, Ксенія з рідними поїхала на дачу біля села Мила Бучанського району. Однак вже невдовзі ворог зайшов в Ірпінь і Бучу, через сильні обстріли зникло світло, магазини поряд перестали працювати. Ксенія Цатурова з рідними ховалася в підвалі й урешті сім’я вирішила повертатися до Києва. Дорогою додому її та чоловіка вбили окупанти.
У Ксенії Цатурової залишилися батьки, брат і син.
