Дружина Тетяна згадує – того дня перед обстрілом вона встигла спуститися у погріб, а Валентин тим часом допомагав дістатися сховища літній парі зі села Смородине. Це подружжя родина прихистила в себе під час повномасштабної війни, адже вони довгий час дружили сім’ями. Подружжя Катерини та Миколи Задорожніх загинули разом із Валентином.
«Того дня перед трагедією ми з татом стояли разом в черзі по хліб. Я дуже рада, що встигла його побачити. Коли ми з чоловіком ішли додому, батько на прощання сказав: «Бувай, до завтра». Але «завтра» так і не настало», – розповідає донька Яніна.
Валентин Замула багато років жив у Тростянці. Працював водієм маршрутки, яка курсувала за машрутом «Буймер-Тростянець». Пасажири любили Валентина за почуття гумору та життєрадісність. Родина згадує – цей маршрут був цінним для чоловіка, адже в Буймері він провів свої дитячі роки.
«Про наше дитинство у мене тільки теплі спогади. Гуляли, мріяли, слухали музику, ніколи не сварилися», – згадує сестра Наталія Куленко.
Валентина захоплювався риболовлею та автомобілями. Його авто теж постраждало від ворожого удару – машину довелося здати на брухт.
Рідні згадують Валентина роботящим, щедрим, гарним господарем та сім’янином.
«Ми були одружені 42 роки. Він старався все зробити для родини. Називав мене Зірунечкою та завжди дарував квіти, бо я їх дуже любила. Останні років п’ять ми жили, немов діти», – згадує дружина Тетяна.
Валентин мав ще чимало задумів, які хотів втілити після перемоги України – планував змінити котел в домі, придбати нову автівку.
«Мій тато вірив, що війна – ненадовго і що ми всі вже невдовзі святкуватимемо перемогу», – каже донька Яніна.
У Валентина Замули залишились дружина, рідна сестра, донька, син та два онуки.
