Тарас народився у місті Новояворівськ на Львівщині. Навчався у місцевій школі №3. Потім закінчив Львівський державний університет фізичної культури. Працював будівельником в Україні та за кордоном. Займався футболом у складі аматорської команди Новояворівська.
З початком повномасштабної війни чоловік став на захист рідної країні у складі ЗСУ зі словами: «Я не дозволю тій нечисті прийти до мене додому і показувати свої права. Я не зможу вас захистити тут, тому я повинен піти туди». Воював у лавах 63-ї окремої механізованої бригади. Був стрільцем-санітаром. Виконував бойові завдання на Херсонщині та Миколаївщині.
«Ми з татом були дуже подібними у всьому. З дитинства він виховував мене сильною і бойовою дівчиною. Я боялась тата, але завжди могла звернутися до нього за допомогою, адже він давав мудрі і повчальні настанови. Він був дуже турботливим, ніжним, чуйним і найкращим батьком. З початком війни він став неймовірно відважним та безстрашним. Ми довго плакали з ним 25 лютого, коли він ішов на війну. І з цього дня я стала його тилом, діставала йому та його бригаді необхідні речі, медикаменти. Відсилала дуже багато. Він завжди ділився і віддавав останнє своїм побратимам. Його останні слова були: «Я прийду додому або з перемогою, або загину за Україну», – розповіла донька полеглого воїна.
Поховали захисника у рідному місті.
У Тараса залишилась мама Наталія Василівна, дружина Галина, донька Андріана, син Святослав, брати Василь, Юрій та Олег.
