Володимир народився у Вінниці. З дитинства мріяв про військову кар’єру. Після здобуття середньої освіти вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Цікавився історією. Захоплювався автомобілями та всім, що з ними пов'язано.
Після випуску офіцер служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців Збройних Сил України. Воював в ООС. У січні 2022 року був переведений до Яворівського полігону, де знаходиться Міжнародний центр миротворчості та безпеки.
З перших днів повномасштабного вторгнення Володимир продовжував виконувати свій військовий обов’язок.
«Вовчик був надзвичайно яскравою та доброю людиною. З дитинства він мріяв стати військовослужбовцем. За роки навчання в академії у Володимира залишилося багато товаришів, знайомих військових капеланів, командирів, які в подальшому житті стали друзями. Пройшов нелегкий шлях ООС, згодом був переведений до Яворівського військового полігону. Тоді з гордістю, але водночас крізь сльози Володимир говорив рідним: «У мене немає втрат, усі мої хлопці залишилися живими». Ось, що було для нього головне – вберегти життя людей. «Таких командирів, як Володимир, на жаль, дуже мало. Ви виховали справжнього офіцера» – це слова колег. 24.02.22... лише короткі телефонні розмови... У мене все добре, як ви?? 13.03.22 03:47 повідомлення мамі на телефон: масштабна повітряна тривога, піднімай усіх. Це була останнє листування. Зранку телефон Володі не відповідав. Близько 5 ранку ракетами окупанти обстріляли Яворівський полігон. Ніхто із рідних не міг подумати, що із Володею щось трапилось, адже він гарно підготовлений, пройшовши ООС, завжди йшов іншим на допомогу… 14 березня біля першої години ночі серце молодого хлопця перестало битись… Що було далі... крик, плач, сльози усіх, хто знав Володимира», – розповіла сестра загиблого Марія.
Поховали офіцера в селі Бруслинів на Вінниччині.
У Володимира залишилися батьки, сестра та донечка, яку він так і не побачив.
