Серго народився в місті Тернопіль. Жив у Грузії, там навчався в середній школі. У 2007 році повернувся до України. Навчався в Міжрегіональній академії управління персоналом в Києві. Серго прийняв православне християнство та здійснив таїнство хрещення у віці 20 років. Був членом Всеукраїнського суспільного об’єднання етнічних грузинів «Георгія», там навчав дітей грузинської мови.
Працював перекладачем у Всеукраїнському благодійному фонді «Соціальне партнерство» та на телеканалі СТБ. Перекладав матеріали для впровадження грузинської реформи поліції в Україні.
Чоловік захоплювався футболом, був гравцем ФК «Колос» (Велика Димерка). Неодноразово ставав кращим гравцем чемпіонатів, здобував перемоги своєму футбольному клубу. У 2017 році пройшов навчання на курсах Футбольної федерації України та отримав ліцензію тренера, після чого працював у різних дитячих колективах столиці.
З 2019 року мав власну справу – грузинську пекарню в Києві. Любив походи в гори, туризм, спортивне орієнтування, розв'язувати математичні та логічні задачі, володів п’ятьма мовами та складав кубик Рубіка менш як за хвилину.
Від початку повномасштабного вторгнення Серго добровільно долучився до ЗСУ. Був військовослужбовцем 205-го окремого батальйону територіальної оборони Києва. Тоді його нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» за участь в обороні Бахмута на Донеччині. Згодом перевівся та служив у складі Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
За час служби в ГУР військового нагородили відзнакою МОУ – медаллю «Хрест Доблесті», а також відзнаками Начальника ГУР МОУ: медалями «За відданість Військовій Розвідці» III ступеня, «Україна – понад усе!» та «За бойові заслуги» (посмертно).
«Такі люди як Серго – один на мільйон. Так про нього багато хто говорив мені. Він був справді особливим і водночас простим і скромним. Він мав гострий розум, щире добре серце, силу волі та цілеспрямованість, – поділилась дружина воїна Альона. – Його слова збігались з діями. Зі слів брата, ще з дитинства ніхто не міг змусити Серго повторити неправду. Бажав, щоб українці могли жити вільно у своїй державі, докладав до цього зусилля.
Завжди залишався життєрадісним, спокійним, з чудовим почуттям гумору попри важкі обставини. Був підтримкою для рідних і близьких, люблячим батьком, чоловіком, сином, надійним побратимом і справжнім воїном. Був душею компанії, об'єднував друзів грою, ідеями, жартами, походами в гори. Дарував світло і тепло свого серця.
Був талановитим вчителем, міг знайти підхід до кожного свого учня. Завжди допомагав близьким, молився за свої народи: «Господи, допоможи всім нашим близьким, особливо тим, хто перебуває в немочі, духовній чи тілесній. Допоможи нашим народам – грузинам, чеченцям, українцям – досягти миру, любові та єдності». Нам його дуже не вистачає».
Поховали Героя в Києві.
У нього залишилися батьки, дружина, дві доньки та син.
