Юрій народився у Харкові. Закінчив політехнічний інститут за професією «Інженер з автоматизації». До початку повномасштабного вторгнення працював на підприємстві, яке виробляло поліетиленову продукцію.
Був творчою людиною: грав у музичному гурті, писав вірші та пісні. Виступав у багатьох андеграунд-клубах Харкова – і сольно, і в складі колективу. Чи не найбільшу радість Юрію давали книжки, тож завжди і всюди брав художню літературу.
«Дуже світла і добра людина. Хоч і пройшло багато років з нашої останньої зустрічі, я досі добре пам’ятаю його пісні та запал в очах, коли він був на сцені. Його голос торкався сердець, надихав та заспокоював», – сказала подруга.
«Юра вмів підтримати в скрутний час і розділити радісні моменти життя. З ним можна було обговорити будь-що. Завдяки його пораді я відкрив для себе нову музику, і цей жанр став одним із улюблених. Разом ми пережили безліч пригод, веселих моментів», – поділився однокласник.
На початку 2022 року чоловік разом із родиною переїхав до Тернополя, працював директором мережевого магазину промтоварів «Копійочка». У березні 2024-го отримав повістку та пішов до місцевого ТЦК. Воював у лавах 150-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був командиром 3-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону.
«Юра був дуже відповідальним і компетентним у нашій справі, був одним із небагатьох кому можна довіритися. Люблячий чоловік і батько, син своєї землі, яку захищав. Вічна пам'ять та Слава Герою», – сказав побратим.
«Юра був життєрадісним і неординарним хлопцем, оптимістом із хорошим почуттям гумору», – розповів друг.
«Пам’ятаю Юру завжди душею компанії – дотепний, цікавий і неймовірно талановитий. Його жарти завжди піднімали настрій, і він залишив по собі теплі спогади», – поділилася подруга сім'ї.
«Він був веселим баламутом… І назавжди ним залишиться», – додала сестра.
Поховали захисника на Харківському міському кладовищі № 18 (18 квартал 1 ряд 22 місце).
У Юрія Ковальчука залишилися донька та інші рідні.
