Олександр народився в селі Томашгород на Рівненщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом переїхав до Києва. З 2013 до 2019 року служив в окремому президентському полку. Пізніше влаштувався адміністратором у приватну компанію, створив сім’ю та планував відкрити власну справу. Купив будинок під Києвом, почав його облаштовувати.
Після початку повномасштабного вторгнення Олександр відвіз дружину та двох дітей до рідного Томашгорода, а сам пішов до військкомату записуватися в добровольці. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні на посаді кулеметника.
Спочатку Олександр разом із побратимами воював на Херсонському напрямку, а після звільнення обласного центру підрозділ передислокувався на Харківщину. Операція за декілька кілометрів від російського кордону стала для Олександра Ліщука останньою. Після вдалого виконання бойового завдання бійці поверталися назад у гарному настрої, та їхня автівка наїхала на міну. Олександр загинув із побратимами Богданом Гордійчуком, Василем Удодиком та Юрієм Кузмічем.
«Я завжди пам'ятатиму його обличчя, яскраву посмішку, щирий погляд. Щоразу, коли в будинку лунало «Саша приїхав», я вибігала на вулицю, щоб його обійняти. Не знала, що того разу обіймала востаннє. Назавжди запам'ятаю, як ще маленькою приїжджала до Саші в Київ. Він працював одразу на кількох роботах, але вдома, навіть втомлений і змучений, міг приділити нам час. Саша завжди казав, що буде перемога, що ми будемо всі разом її святкувати… Я завжди пишалася братом. І пишатимуся до кінця життя. Бо він Герой», – поділилася двоюрідна сестра воїна Альона Осаулко.
Олександра поховали в рідному селі.
У нього залишилися дружина, двоє дітей, батько, мати та племінник.
