Тарас Петренко народився у місті Суми, але зростав не в обласному центрі, а у місті Білопілля. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі № 2.
«Тарас був сумлінною дитиною, добрим, щирим, відкритим хлопчиком, однак з непосидючою вдачею», – згадує класна керівниця Людмила Скоробагатько. У школі хлопця запам’ятали сором'язливим, усміхненим, готовим допомогти.
З 2010 року Тарас навчався в державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка, а потім вступив до Харківської Національної академії Національної гвардії України. Після випуску отримав направлення до військової частини 3057 у Маріуполі. Згодом продовжив службу у в/ч 3035 у Слов’янську.
Тарас брав участь у боях на Сході Ухраїни під час АТО. Коли контракт закінчився, чоловік повернувся до цивільного життя. Він безмежно любив Маріуполь, тож залишився там жити. Впродовж чотирьох місяців працював на металургійному комбінаті імені Ілліча.
«Він цікавився всім: ремонтом машин, музикою, будівництвом. Був хорошим другом, турботливим сином, братом та онуком. Безвідмовним, готовим завжди прийти на допомогу. Був справедливий як до себе, так і до підлеглих, за що мого сина і поважали на службі», – розповіла мати Олена.
24 лютого 2022 року зі словами «Хто, як не ми, повинні захищати свою країну. І це не обговорюється!» хлопець пішов до військкомату. Тарас Петренко став на захист своєї Батьківщини у складі 107-го батальйону 109-ї окремої бригади ТрО, був командиром мінометного взводу. Своє псевдо «Директор» Тарас отримав уже під час оборони Маріуполя:
«Тарас запам'ятався як вмотивований воїн та вимогливий командир. Він радо ділився військовим досвідом з усіма, хто цього потребував, без зайвого пафосу та зверхності. Увесь час піклувався про бодай якесь бойове злагодження підрозділу в екстремальних умовах на початку повномасштабного вторгнення. Він не боявся брати на себе ініціативу та виконував усі поставлені задачі. А легких задач у Маріуполі не було. З Тарасом було легко спілкуватися. Здавалося, він умів знайти спільну мову з будь-ким», – розповів побратим на псевдо Масяня.
В останню путь Героя провели 17 березня 2023 року у Білопіллі.
Посмертно воїна нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Також йому надали звання «Почесний громадянин Білопільської міської територіальної громади».
У Тараса залишилися мати з батьком, сестра, бабуся, рідні та друзі.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
