Андрій народився в Донецьку. Навчався в школі №94. Закінчив ПТУ №9. У 2015 році пішов служити в ЗСУ, згодом перевівся до Окремого загону спеціального призначення «Азов». Був старшим кулеметником кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону оперативного призначення.
«24 лютого 2022 року Андрій з побратимами став на захист Маріуполя. Я теж була у місті. То було пекло. Андрій навідувався до мене додому декілька разів. Казав: «Пруть дуже швидко, бої вже ідуть у місті». Після того, як я виїхала, написав: «Я так за тебе переймався. Ти поїхала, тепер я спокійний». У мить, коли я отримала від нього це повідомлення, він був тяжко поранений снайпером. Але мені написав, що легко. Насправді у нього були пробиті легені. 31 березня з оточеної «Азовсталі» тяжкопоранених евакуйовували гвинтокрилами. Той, в якому був Андрій, було збито над захопленою ворогом територією», – розповідає рідна сестра Наталя.
«Горан, людина із золотими руками, величезним серцем, кулеметник космічного рівня. У нього не було другого номера на великокаліберний кулемет. Бо другий номер знайти важче, ніж власне кулеметника. Горан фігачив за двох. Трудяга і сіль цієї війни. Умудрявся коригувати сам себе в бінокль, ідеально маскуватись. Стріляв не так, як всі. Не правильно. З корявою вкладкою і приціл він прибивав не по книжці. Але це був шаман», – пригадує його командир Вадим.
«У Андрія було дуже багато фраз, цитат, які залишаться немовби дороговказами для нашої сім’ї. Часто казав: «Усе пізнається в порівнянні. Ти живеш. Ти думаєш, що зараз у тебе все добре або все погано. І тільки з часом ти оглядаєшся і розумієш, як було насправді, та робиш висновки». Зараз, коли я чи хтось із нашої родини стикається з випробуваннями, ми кажемо: «Давайте згадувати, що нам говорив Андрій. Ось так ми і маємо вчинити», – каже Наталя.
З Андрієм Шкворцем попрощалися 17 серпня 2024 року в Києві.
У захисника залишилася рідна сестра та троє племінників.
