Олександр Дядюра родом з села Триліси Київської області. Там закінчив школу. Згодом вступив на факультет електроенерготехніки та автоматики Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. Був учасником Помаранчевої революції. Любив грати на гітарі, мав багато друзів. Працював головним енергетиком комунального підприємства «Бучасервіс». Колеги згадують про нього як про чудову людину й доброго фахівця.
«Я знала Сашка з дитинства – маленький, спокійний, усміхнений хлопчик. Понад 20 років працювала з його мамою в садочку, тому чула про всі його здобутки... Саша дуже любив свою маму, завжди підтримував і намагався тішити. Вона раділа одруженню Саші і народженню внуків, та велика війна з перших днів забрала радість і спокій», – розповідає подруга сімʼї Людмила Ярошенко.
Із початком повномасштабного вторгнення Олександр вивіз дружину з дітьми до батьків у село Триліси, а сам записався добровольцем у Бучанське ДФТГ. Попри постійні обстріли і загрозу життю, він до останнього намагався відновити зруйновану інфраструктуру. Олександр перебував біля вишки мобільного зв'язку під обстрілами і вибухами снарядів, робив усе, щоб утримувати зв'язок.
«Саша був дуже добрим і відкритим до людей. Завжди допомагав, не залишався осторонь чужої біди. Він записався добровольцем у тероборону, хоча не проходив військову службу, мав поганий зір, на одне око бачив 20%. Саша дуже любив життя, людей, свою роботу, рідних, сім'ю», – розповіла Софія, дружина Олександра.
27 квітня 2022 року Олександра поховали на кладовищі у селі Триліси.
Посмертно чоловіка нагородили званням почесного громадянина міста Буча.
В Олександра залишилися мама Галина, батько Микола, сестра Оксана, дружина Софія, діти Андрій, Діана й Кароліна.
