Владислав родом із Миролюбівки Херсонської області. Змалку залишився сиротою, його виховувала бабуся. Сестра Владислава зростала в іншій родині.
Владислав здобув професію електрика, працював за фахом. З початком повномасштабного вторгнення, попри окупацію, залишався у Миролюбівці. Займався волонтерством – за можливості привозив ліки з підконтрольної Україні території на тимчасово окуповану. Ремонтував лінії електропередач, які нищили обстріли.
Однокласниця Ірина розповіла, що Владислав не раз просив окупантів дозволити повертати світло у село.
«Коли давали дозвіл, він із ще кількома фахівцями ремонтували лінії електропередач, щоб ми, цивільні люди, хоч трохи побули зі світлом. Ремонтував кожні два-три дні, потрапляв під обстріли. Я дивувалася його відвазі та стійкості. Йому було дуже важко. Він був моїм однокласником і другом. Я знала його все життя. Він дійсно був дуже хорошою людиною. Добрий, щирий, чесний, справжній чоловік і друг. Таких, як він, мало», – сказала Ірина.
«По електриці він з дитинства був майстер. Ми часто приносили йому радіоприймачі на ремонт. Владик був добрий до всіх, допомагав людям. Під час окупації він зізнавався, що боїться, але попри це робив усе, щоб у людей було світло. Він працював до останнього», – розповів друг Владислава, Роман.
У Владислава залишилися дружина, дочка, син і сестра.
