Олександр працював у селищній раді інструктором з організації роботи народних дружин. Після початку повномасштабної війни допомагав тероборонівцям – доставляв їх на пости охорони, возив їжу; евакуював поранених; допомагав тим, у кого постраждало житло.
14 березня частину Великої Димерки окупували. Район, де жив Олександр, ще не був захоплений ворогом.
Був сильний обстріл. Коли стихло, родина Олександра вийшла з погребу. Чоловік піднявся на хату подивитися, що діється. Йому здалося, що горить дім старшої сестри Валентини. Вирішив туди поїхати.
«Саша довго не повертався. Я кинулася дзвонити, а він не піднімав слухавку. Молодший син із моїм троюрідним братом поїхали по чоловіка машиною. Дорогою їх обстріляло вороже БМП, але вони встигли втекти і знайшли розстріляну машину. В ній був вбитий Саша. Тіло вирішили забрати наступного дня», – розповіла дружина Тетяна.
Наступного дня на вулицю, де жила родина Олександра Ступака, зайшли окупанти. Дозволили троюрідному брату Тетяни забрати тіло загиблого. Його поховали біля будинку. Після звільнення селища перепоховали на кладовищі.
Олександр народився у селі Бервиця Броварського району Київської області. Мати була вчителькою молодших класів. Після закінчення педагогічного училища її розподілили на роботу у Великій Димерці.
Олександр воював в Афганістані. Після повернення став водієм. Останнім часом працював інструктором із організації роботи народних дружин у селищній раді.
«Найбільшим його захопленням було збирати гриби. Грав за сільську футбольну команду, любив волейбол. Мав спортивні нагороди. Його у Великій Димерці знали всі. І ніхто про нього нічого поганого не скаже», – додала Тетяна.
В Олександра Ступака залишилися дружина, двоє синів, сестра та інші родичі.
