Олександра жила сама. У мирний час її щодня відвідували рідні, а під час окупації приходили, коли була можливість. Чому жінка пішла з дому, ніхто не знає. Рідні вважають, що вона чогось злякалася: вибігла без палиць та верхнього одягу. Донька Олександра розповіла, що того дня російські військові залишали село, а українські робили зачистку ввечері.
Олександру шукали кілька днів. 5 квітня її тіло знайшов господар сусіднього будинку на своїй території, коли приїхав до села. Жінка лежала обличчям донизу. Її поховали на кладовищі в рідному селі.
“До війни за мамою доглядав мій чоловік. Він щодня її відвідував, годував, контролював, щоб вона ліки приймала. А з початком війни чоловік пішов служити. Я до мами часто ходити не могла: була окупація, а я доглядаю вдома ще за лежачим родичем. Востаннє ми бачилися з мамою 30 березня зранку, а назавтра вже мені сказали, що мама зникла”, – пригадує донька Олександра.
Олександра Карпенко народилася в Слободі. Після школи працювала в колгоспі, вийшла заміж. Чоловік помер рано, відтак вона сама виховувала п’ятьох дітей.
“Мама багато працювала. В колгоспі була дояркою. Також допомагала по господарству людям у селі, завжди дуже приязна і гостинна. Коли хтось з дітей приїжджав у гості, то завжди зустрічала варениками. Вона була активна, сильна жінка. Дуже шкода, що вона отак померла”, – сказала донька.
У Олександри Карпенко залишилися 5 дітей, 10 онуків та 6 правнуків.
