Михайло Бікетов експериментував із електронною музикою. Мріяв видатися на лейблі Dnipropop. На фронті в паузах між бойовими в імпровізованій міністудії біля лінії зіткнення писав музику для проєкту DrumMishanya.
15 травня 2024 року видали альбом його музики – «Пам’ятка». За трохи більш ніж два місяці до цього Михайло Бікетов на псевдо Рудий загинув від обстрілу ворожої артилерії у віці 24 років.
Пам’ятка
«Міша неабияк цікавився створенням музики. А я був ментором і вухами для його демо-треків», – розповів засновник Dnipropop Євген Гордєєв. Він каже – Міша був другом, хоч між ними розрив – ціле покоління.
Нотатки Міші БікетоваФото: надано Євгеном Гордєєвим
Коли у 2022-му почалася повномасштабна війна, Михайло долучився до Сил оборони. Став аеророзвідником FPV-розрахунку в 128-й бригаді ТрО ЗСУ.
«Починав на Ізюмському напрямку, а згодом перевівся до хлопців у Module Squad – неформальне об’єднання військових, що виникло довкола спільноти Module», – сказав Гордєєв.
Рудий боронив Запорізький напрямок. Нищив техніку й живу силу окупантів, зупиняючи наступ із півдня.
Рудий служив у FPV-розрахунку у 128-й бригаді ТрО ЗСУФото: зі сторінки Фейсбук Микити Козачинського https://www.facebook.com/kozachinsky
«Я одним із найперших дізнався про його загибель… Було важко й якось напів-реально», – каже Євген.
Друзі Рудого об’єдналися в чат, де узгоджують, хто і коли поїде на кладовище, щоб навести лад на його могилі.
Засновник Dnipropop каже – Бікетов був одним із найталановитіших у їхній музичній тусовці.
Електронний сетап, на якому Міша Бікетов писав альбом у ДніпріФото: надав Євген Гордєєв.
В окопі він дописував те, що не встиг зробити до вторгнення. Створював нове. Проте часу не вистачило, щоби реалізувати мрію і випустити альбом на Dnipropop. Десь комплексував Міша, десь не був готовим я. Зрештою, це стало уроком. Ми почали більше уваги приділяти нашим військовим, їхнім демоверсіям, ідеям. Не відкладати на потім.
Жорсткий диск, на якому Міша зберігав свою музику, рідні передали друзям. Серед сотень файлів відібрали 15 треків, що й увійшли в альбом «Пам’ятка» лейблу Dnipropop. Треки, що не потрапили в офіційний реліз, зібрані у вигляді окремого плейлиста для своїх.
У посмертний альбом Міші Бікетова ввійшло 15 треківФото: зі сторінки Фейсбук Микити Козачинського https://www.facebook.com/kozachinsky
Міша схилявся до розпилення сенсів – тобто їх відсутності. Це, мабуть, інструмент іронічного самозахисту від будь-яких претензій щодо всього. Контрольоване божевілля як резонанс із навколишнім абсурдом. Бо ж насправді сама ця війна і все, що відбувається, наприклад, у ворожих головах або в нашому бюрократичному хаосі, – провокує цунамі абсурдиських рефлексій. Неможливо скласти цей пазл в якусь струнку логічну картину. І Міша це прекрасно усвідомлював. І це нас неабияк споріднювало. І в цьому альбомі, в цих сирих нечесаних нарисах, лунає голос покоління. Їхня щирість, їхня іронія, їхня вічна молодість. Дякуємо близьким за Мішу – за талановитого музиканта і справжнього друга.
Завершити те, що не встиг Міхалич
Гурт SilverTown заснували у 2012-му з учасників трьох колективів. Гурт грає альтернативний рок. Та з початку повномасштабного вторгнення майже не виступали. Андрій Касенюк, гітарист і вокаліст, з перших днів доєднався до війська.
Він був фанатом супергеройських фільмів. Передивився всі стрічки Marvel і DC, перечитав безліч історій на цю тему.
Добровольцем долучився до армії ще у 2014 році. Пройшов бої в Авдіївці, Пісках, Невельському, Красногорівці. У той період отримав наказ від командира написати пісню про артрозвідку. Слова прийшли ніби самі – й Андрій на псевдо Монах зі своїми товаришами з SilverTown записали сингл «Україна це ми».
Після фронту Андрій влаштувався на коксохімічний завод, навчався в університеті, а на вихідних працював діджеєм, виступав по Україні зі своїм рок-гуртом. Мріяв стати зіркою і випустити новий альбом – той був готовим на відсотків 60, над аранжуванням майже всіх треків Андрій працював сам.
Андрій Касенюк воював на Луганщині Фото: зі сторінки Інстаграм.
Почалася повномасштабна війна й Андрій став бійцем Національної гвардії України. Отримав нове псевдо – Міхалич. Служив у 1-му батальйоні 31-ї бригади імені генерал-майора Олександра Радієвського. Був командиром відділення артрозвідки.
Воював на Донеччині, а також на прикордонні у Харківській області й Луганщині – там молодший сержант Андрій Касенюк поліг 17 квітня 2023 року на території Серебрянського лісництва. Музиканту було 35 років.
Остання світлина, яку Андрій розмістив на свої сторінці в інстаграмі 11 квітня 2023 року.
Колеги вирішили закінчити альбом, який почав Андрій. Гітарист Костянтин Дюг каже – це буде повноформатний альбом хронометражем близько 40 хвилин.
Більшість пісень були демо-чернетками Андрія. Ще до повномасштабної війни він мріяв зібрати свою домашню міні-студію звукозапису, цікавився звукорежисурою і зведенням. Типова історія створення треку: Андрій приносив записану демку, на яку я писав слова і редагував структуру. А після довгих репетицій пісня здобувала фінальну форму… Цей альбом зібрав пісні, які писалися не один рік, саме та добірка треків, які побачать реліз, була ретельно відібрана і відшліфована. Кожна композиція там відображає зміст нашого гурту.
На створення цієї музики вплинули події Майдану, вторгнення у Крим, Донецьк, Луганськ, тож багато сенсів тут – про світ у постійній боротьбі.
«Ми розмірковуємо над сенсом життя, місцем людини у всесвіті. Є постапокаліптичні настрої, роздуми про одвічні питання та, звичайно, кохання», – каже Костянтин.
Андрій КасенюкФото: з особистого архіву, яке надане колегами з гурту
Сила
Пісню «Сила» виконує дует резидентів творчого підрозділу Збройних Сил України «Культурного десанту» – співачка Lana Rednich та репер Артур Лаб’як (ТУР). Пісня побачила світ у серпні 2024-го. Текст – це вірш «Витає полем дух» полеглого воїна Артема Нагайченка. Він воював у піхотному батальйоні 1-ї окремої танкової бригади. Загинув під час штурму у 2023 році.
Слова з вірша виконує Артур Лаб’як – репер, який у 2023-му пішов у військо, служив у мобільній групі Протиповітряної оборони, пізніше приєднався до «Культурного десанту» й виступає на Запорізькому напрямку.
Авторкою приспіву стала Lana Rednich – це творчий псевдонім Світлани Чередніченко. До повномасштабного вторгнення була артисткою зразково-показового оркестру ЗСУ. Грала на баяні, співала. З оркестром їздила на фронт, виступала перед бійцями. Нині в складі «Культурного десанту» працює на Харківському напрямку.
Артем Нагайченко міг стати одним із резидентів «Культурного десанту», каже рок-музикант, композитор, продюсер і поет Олександр Чемеров.
Я ніколи не зустрічав Артема наживо, розмовляв із ним один раз по телефону. А 19 травня 2023-го отримав від нього повідомлення у фейсбуці. Про Артема мені розповів його побратим. Показав вірші, сказав, що він мій земляк – із Чернігова, і що було б добре зробити щось з його талантом. Ознайомившись з віршами Артема, я показав їх Миколаю Сєрзі, він почав шукати можливість перевести його в «Культурний десант». Тоді я подзвонив Артему і запросив до нас, він погодився. Але сказав, що хоче вийти перед тим на бойове завдання. Домовились зідзвонитися через три дні. На третій день я набрав його декілька разів, але телефон не відповідав. Тоді я подзвонив його побратиму і почув страшну звістку – Артем загинув у бою, захищаючи нас із вами…
Артем Нагайченко надіслав свій вірш Олександру ЧемеровуФото: Скрін Олександр Чемеров
Lana Rednich теж не була знайома з Артемом. Його вірш, каже, несе в собі енергетику незламності, і вона впевнена, що Артем передавав її усім навколо за життя.
Цей текст – не просто поезія, це глибоке відчуття часу і сили нашого народу. Саме це я хотіла підсвітити. Що ми мали складні часи, але не здавалися. Ми втрачали сили, але не втрачали дух і йшли вперед. Хочеться, щоб люди слухали цю пісню і розуміли, що ми дуже багато зробили, ми маємо дуже круту історію, ми звитяжний, незламний народ, ми показали це всьому світу, ми заявили про це.
Артем НагайченкоФото: з соцмереж мами захисника
Це мистецтво заряджене боротьбою, люди знають ціну цієї боротьби. Такі твори викликають тремтіння, відчуття – ніби струм по тілу. Вони заряджені ідеєю і мотивують. Їхня мета – зберегти силу духу, передати її через час, щоб вона не зникла, а залишилася в історії як нагадування про тих, хто боровся, жив і творив. Важливо не просто пам’ятати, а залишити слід – у піснях, словах, вчинках, щоб ця енергія продовжувала надихати майбутні покоління.
