Артем ріс дуже веселою і жвавою дитиною. Батьки були для нього цілим світом, але найбільше в останні місяці життя він потребував уваги тата. У сім’ї хлопчика називали Тьома. Старший брат Максимко дуже любив малюка. Часто допомагав приглянути за ним.
«Артем був наче янголя. Світле волосся й блакитні очі», – сказав Ярослав Корнійчук, дядько його тата Олександра.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Людмила разом зі синами поїхала до Польщі, а Олександр залишився в Кривому Розі. Сини дуже сумували за татом. Для Олександра цей період також був непростим. Врешті в серпні родина возз'єдналася.
«Після повернення з Польщі Тьома дуже сильно прив'язався до тата. Прокидався і завжди питав: де тато?» – пригадує дідусь Віталій Корнійчук.
Родичі кажуть – Корнійчуки під час тривог завжди спускалися в укриття. «Ми не розуміємо, чому тоді вони залишилися в квартирі», – сказав Ярослав Корнійчук.
