Окрім Артема, окупанти позбавили життя його батьків, бабусі та двох молодших братів – Єгора та Кирила.
Артему Прийменку було 15 років. Тітка Ганна пригадує, як немовлям той багато плакав та тривожився. Вона допомагала піклуватись про нього: «Єдине, що я не робила, то це не годувала грудьми», – каже вона. Водночас із роками неспокійний Артем виріс у розважливого хлопця.
«Я завжди мріяла про такого сина, як Артем, – розповідає Ганна. – Він був добрим та чуттєвим. Його мама Катя говорила: «Артем у мене і за дочку, і за сина, і за чоловіка, і за тата». Він завжди і поцікавиться, і приголубить, і допоможе».
Кому Артему ще не було шести, мама повела його на футбол. Але у такому віці дітей не брали в секцію, тому тренери порадили віддати на хлопця на інший спорт. Так хлопець почав ходити на самбо і дзюдо. Він був значно вищим за своїх однолітків, тож змагався зі старшими спортсменами. У 12-ть проти нього вже ставили 16-річних.
Завдяки цілеспрямованості Артем Прийменко виграв Чемпіонат України із самбо, що відбувся у Херсоні. У 2022-му повинен був представляти країну на міжнародному змаганні: отримав місце у збірній України на Чемпіонат світу в Нідерландах. При цьому він встигав і непогано вчитись. Класна керівниця Жанна Мельник розповідає, що Артем був спокійним, усміхненим, дорослим. У свої 15 вже рік зустрічався з однокласницею.
«Я не могла нарадуватись їхній парі – Артем та Амелія дуже гармонійно один одному підходили. Дивилась і думала: «Хоч би у них все вийшло», – каже Жанна Мельник.
Артем усе встигав: по два тренування на день, навчання у школі, репетитори з математики та англійської, стосунки з дівчиною. Вдома в Артема теж були обов’язки.
«Маленького брата Кирила можна було спокійно залишити на Артема. Він і підгузок поміняє, і погодує з пляшечки. Міг відвести до садочка, забрати», – говорить Ганна Прийменко.
Поступово тато Віталій долучав сина до свого бізнесу, на канікулах просив допомагати, даючи різні завдання. Хлопець любив також активно відпочивати. Посидіти біля басейну чи на узбережжі моря міг недовго. А от на лижах поганяти – залюбки. Родина раз на кілька місяців намагалась їздити відпочивати разом із дітьми.
«Він був дуже перспективним хлопцем. Наш вихованець, наш спортсмен… Велике горе для нас усіх», – додав тренер Артема Євген Леоненко.
