Максимові було 12 років. Навчався у ліцеї №123. Захоплювався спортом, музикою. Любив кататися на велосипеді, рибалити, грати Minecraft, знімати відео. Хотів стати блогером.
Старший брат Микита називав його «Масюлька». Він згадує Максима життєрадісним, обдарованим, розумним. Різниця у віці братів – 13 років, а втім, між ними був дуже міцний зв’язок
«Ми разом із самого його народження. Я водив і забирав Максима з садочка, а потім – зі школи. Він хотів бути схожим на мене. Мама казала: «Щоб бути, як Микита, треба навчатися», а я йому казав: «Максиме, щоб бути, як я, можеш не навчатися». Я після школи одразу пішов до армії. Братові подобалась моя борода, казав, що як виросте, теж таку матиме і буде військовим», – розповів Микита.
Під час повномасштабної війни Максим залишався у Кривому Розі. Микита був із побратимами в Маріуполі. Востаннє бачилися 22 січня 2022-го – на день
народження Микита подарував братові комп’ютерну мишку та навушники. Потім уже просив хрещену купити від нього подарунок на день народження Максима – смаколики і телефон, аби міг знімати відео.
Востаннє рідні спілкувалися у квітні 2022-го. Потім зв’язок зник, а 18 травня Микиту з побратимами вивели з «Азовсталі» у російський полон. У тому пеклі, каже він, найбільше зігрівала думка про рідних.
21 вересня 2024 року вночі російська армія обстріляла Кривий Ріг. Ракета влучила в будинок, де спав Максим. Тієї ночі з ним лишилася бабуся Валентина, адже батьки поїхали в інше місто
За трохи більш як три місяці, 30 грудня 2024 року, старший брат Микита повернувся в Україну з полону
«В автобусі нам дали телефони. Я зателефонував татові, бо тільки його номер пам’ятав. Дуже хотів поспілкуватися з Максимом, але батьки сказали, що він із бабусею, а в Кривому Розі перебої зі світлом і немає зв’язку. Я вирішив зайти у соцмережі. Побачив новину, в якій спантеличили слова – «Микита Шаульський повернувся з полону, але найжахливіше його чекає попереду». І далі були фото Максима з бабусею. Я не міг збагнути, що відбувається… Всю дорогу до реабілітаційного центру я плакав. Разом зі мною плакав увесь автобус», – сказав Микита.
Він планував після повернення, як підуть із Максимом по магазинах, а після реабілітації – поїдуть у Париж. Мріяв про зустріч і як разом гратимуть PlayStation.
«Максим дуже чекав мене з полону, чекав на зустріч. Кожен мітинг на підтримку військовополонених у Кривому Розі не минав без Максимчика та бабусі… Він був моїм Всесвітом. Я так багато всього хотів йому показати, розповісти. Три роки ми не бачилися, і вже, на жаль, не побачимося», – сказав Микита.
Микиті складно говорити про рідних, а дивитися світлини та відео з ними – ще важче.
«На моєму телефоні їх може дві-три, всі інші хрещена надсилала моїй дружині, бо я не можу дивитися. Починаю плакати, просто нестерпний біль. Ніби вирва всередині мене», – додав Микита.
Максима Шаульського поховали на кладовищі в Кривому Розі поруч із бабусею Валентиною.
У нього залишилися батько, мати, два брати й інші рідні.