Геннадій народився в Яровій. Закінчив військове училище, був льотчиком, брав участь у війні в колишній Югославії. На пенсії деякий працював інженером у будинку для літніх людей.
Жив із родиною в Лимані. На початку повномасштабної війни дружина з дітьми евакуювалися до Польщі, а він поїхав до батьків у Ярову. У селі неподалік жила його старша сестра Тетяна.
25 квітня 2025 року о 5.10 російські окупанти скинули на Ярову дві авіабомби. Одна влучила в будинок Адаменків.
«Брат ночував у хаті, вона повністю згоріла. Мати з батьком були в літній кухні. Батько отримав багато осколків. Українські військові одразу його витягнули, але він був вже мертвий. Мати була поранена, але жива», – згадала сестра Геннадія, Тетяна.
Загиблих поховали на третій день в Яровій. Матір і сестра евакуювалися з села.
«Мій брат був чудовою людиною. Допомагав і батькам, і мені. Пригадую, поки я на роботі, він міг мені розпалити вдома пічку, щоб я прийшла в теплий будинок. Допомагав на городі. Його всі в селі поважали і знали. Любив природу, риболовлю, поїздки на озера. Одним словом – любив життя», – сказала сестра.
У Геннадія Адаменка залишилися мати, дружина, син, донька і сестра.