Надія народилася у Києві. Працювала бухгалтеркою науково-виробничого підприємства, що розробляє і виробляє продукцію військового і подвійного призначення. Тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм.
Надія любила парфуми, косметику.
«Була дужа красива, мініатюрна – маленька принцеса! Я завжди любувалася нею. Була дуже відповідальна, в неї все було чітко – що в роботі, що вдома – завжди повний порядок, все на своїх місцях, – розповіла сестра чоловіка Надії, Людмила. – Коли почалося повномасштабне вторгнення, я вмовляла Надю брати сина Кирила і виїхати на деякий час із країни. Але вона чітко сказала, що Андрія одного не залишить.
Вони завжди були разом, як папужки-нерозлучники. Коли я просила брата приїхати допомогти нам із мамою, він завжди приїжджав з дружиною. Він часто до мене помилково звертався «Надя». Настільки вони були як єдине ціле. Надя була неймовірна – чуйна, делікатна, щира. Я кожного дня дякувала всесвіту, що у мого брата така прекрасна дружина. Ми її дуже любили. І я завжди їй це говорила: дякую, що ти в нас є».
23 червня 2025 року Надія з чоловіком і батьком була у своїй квартирі у п'ятиповерхівці на столичному Сирці. 16-річний син Кирило гостював у бабусі за містом. Коли почалася повітряна тривога, родина, як завжди, спустилася в укриття. Після відбою – повернулися в квартиру. Але ворог тут же пустив на Київ балістику. Близько 4 ранку ракета потрапила в під'їзд, де жили Алєксєєнкові, й повністю його зруйнувала. З-під завалів рятувальники дістали тіла 9 людей. Загиблих поховали на цвинтарі в Жулянах.
Надія з чоловіком мріяли про власну квартиру або будинок. Хотіли, щоб син мав власну кімнату. Він був для них найбільшою цінністю. Після трагедії друзі Кирила розпочали збір на квартиру для нього. Після трагедії хлопець переїхав до тітки, двоюрідної сестри і бабусі. Родина почала збір документів для оформлення опіки над ним.
В Надії Алєксєєнкової залишилася син, мати, сестра.
