Жителі Михайлівки-Рубежівки розповіли доньці загиблого Олені Анацькій, що в останні дні звільнення Київщини російські військові розмістились в будинку Костянтина та на території навколо нього…
Костянтин народився в місті Степань на Рівненщині. Більшість життя прожив у Києві. За кілька років до смерті переїхав у село Михайлівка-Рубежівка.
Донька чоловіка – українська дипломатка, яка наразі працює в Женеві (Швейцарія). Після повномасштабного вторгнення вона неодноразово пропонувала батькові переїхати до неї, але Костянтин сказав, що свій дім і свою землю не залишить.
«В Михайлівці-Рубежівці вбили шістьох людей, включно з татом. Бо вони в перші дні нападу записались до Тероборони. Зброю їм, здається, так і не дали. І на блокпосту тато постояв, мабуть, кілька разів. Проте староста села після його загибелі сказала, що він – герой і врятував Михайлівку-Рубежівку, що тато з росіянами якось домовлявся, щоби село не знищували, а ЗСУ передавав потрібну інформацію». Донька загиблого пише, що в цьому селі не було нищівних пошкоджень.
За освітою Костянтин Анацький був інженером-технологом: на початку 1980-х завідував кафе в аеропорту «Бориспіль». Робив морозиво з курагою і медом.
«Мені тоді було 5-ть і це морозиво – найсмачніше в моєму житті», – пригадує донька.
У 1986-му після аварії на Чорнобильській АЕС чоловік деякий час завідував їдальнею для персоналу в Прип'яті. Потім здебільшого займався бізнесом.
Костянтин умів та любив грати на гітарі – і просто для себе, і для друзів.
«Тато вчив не втрачати позитивного настрою і ніколи не здаватись. Мені дуже хочеться вірити, що в останні дні життя йому це вдавалося. Його оптимізм і життєва мудрість завжди притягували людей і він постійно був душею компанії. Тато знаходив вихід з будь-якої ситуації. Після нападу Росії та відчайдушного супротиву ЗСУ він, як ніколи, вірив в Україну. І як герой віддав за неї своє життя. Пишаюсь його сміливістю та рішучістю. Але моє життя без нього ніколи не буде таким як раніше», – написала Олена Анацька.
У Костянтина залишились дружина, діти, онуки.