Микола жив у селі Середнє. До повномасштабного російського вторгнення населення тут налічувало 80 людей. Коли в Середнє прийшла війна, а згодом тимчасова окупація, там майже нікого не залишилося. А втім, Микола не виїжджав, бо разом із партнеркою мали велике господарство, зокрема, кіз і кролів, яких не було на кого залишити.
Микола регулярно телефонував матері. 8 серпня 2025 року – востаннє, згадує вона.
«Згодом зателефонував голова громади і сказав, що син загинув 13 серпня. Мовляв, він вийшов на місце в селі, де було мобільне покриття. Мабуть, хотів мені телефонувати. І тут щось прилетіло. Ніхто не міг йому надати допомоги – туди ні швидка, ні поліція, нічого не їздило», – сказала мати Світлана.
Матері передали, що загиблого сина загорнули в ковдру і поховали на подвір'ї. Ексгумація стане можливою після завершення бойових дій.
Микола народився в селищі Олександрівка Краматорського району. Батько рано помер і мати сама виховувала його і ще п'ятьох дітей. Дорослим Микола пішов працювати скотарем на ферму
«Сама не знаю, в кого він такий вдався: сам собі все випере, приготує, вмів пекти булочки, хліб. Все в нього в руках горіло, все доводив до ладу. Всім в селі допомагав – і на городах, і косив, і кладовище прибирав. А як хати горіли через обстріли, то допомагав їх гасити, бо пожежна в Середнє не їздила. Коли люди гинули, то теж допомагав, копав ями і ховав загиблих», – розповіла мати.
У Миколи Бербенка залишилися мати, четверо сестер і брат-військовий.
