Рідні пригадують Галину Дмитрівну доброю, ніжною, люблячою й турботливою мамою, бабусею, дружиною, гарною свекрухою. Онуки її дуже любили, вона завжди допомагала їм. Мала чудові стосунки зі своїми невістками.
Старший син Вячеслав, який разом з родиною живе у Швеції, згадує, що мама все життя старалася підтримати його та інших родичів.
«Кожного року мама літала до своїх молодших онуків до Швеції – завжди везла багато подарунків, гостинців», – розповів Вячеслав.
До виходу на пенсію Галина Дмитрівна працювала в Харківському центральному універмазі – була старшою економісткою. Колеги поважали її. Знайомі пригадують, що Галина Бобрицька не терпіла несправедливість – не могла пройти повз такої ситуації, незалежно від того, чи це стосувалось близької людини, чи чужої.
«На пенсії Галина Дмитрівна не сиділа склавши руки: займалася домашнім господарством, вирощувала огірки, розсаду в теплиці», – розповіла невістка Світлана.
Після повномасштабного вторгнення Галина допомагала українським військовим, які базувалися недалеко від їхньої оселі в Золочеві, старалася нагодувати захисників. Галина Дмитрівна всім серцем вірила в перемогу України й чекала на неї.
«Хоч її батько був родом із Росії, Україну вона дуже любила й часто повторювала, що наші люди працьовиті, щедрі та доброзичливі», – розповіли родичі загиблої.
У Галини Дмитрівни залишилися чоловік, з яким прожила у шлюбі більше 50 років, два сини, дві невістки, п'ятеро онуків та молодша сестра.