Ярослав Богач народився у селі Червоне на Львівщині. Там зростав і навчався в професійно-технічному училищі за спеціальністю слюсар-тракторист. Після служби в армії одружився. Деякий час працював за фахом, а пізніше почав їздити на роботу за кордон. Ярослав уміло будував каміни, печі, робив ремонти, сам креслив і створював дизайн. Усе, що було на подвір’ї і вдома, – це його робота. Також Ярослав співав у церковному хорі.
«Батько був мудрою, працьовитою людиною і з великим серцем. Мав золоті руки. Здається, не було того, з чим він би не міг впоратися. Кожну справу, за яку брався, робив чітко, ретельно, відповідально, одним словом – ідеально. Багато людей знали його, як чудового майстра. Із мамою вони завжди підтримували одне одного. Пам'ятаю, як всі збиралися і планували – яким буде ремонт в тій чи іншій кімнаті, який дизайн. Мені цього дуже бракуватиме.... Бракуватиме сімейних свят, коли ми всі збиралися... Батько вкладав у дім не тільки працю, а й свою душу», – сказала донька Марія.
«Наші батьки збудували чудовий дім, усе продумали та облаштували до найменшої дрібниці. Тато опікувався оселею і достатком у ній, мама турбувалася про дітей і створювала затишок. Вони були добрими, люблячими. Прості і привітні люди. Любили приймати гостей, хоча б на каву, але щоби зайшли. Сильно любили онуків. Дружили з сусідами, допомагали одне одному», – додає донька Надія.
«Працьовиті, щедрі, гостинні. Вони були добрими господарями і справді добрими людьми. Уміли розділити горе і помножити радість. Після початку повномасштабної війни дали прихисток у себе вдома двом сім’ям, які були змушені евакуюватися», – додала племінниця Ярослава, Марія.
У Ярослава Богача залишилися доньки Надія і Марія з сімʼями, а також брат Зеновій та сестра Галина з сімʼями.
