Через вибиті вікна там було дуже холодно. Їжі не вистачало, не було ліків, щоби змастити пролежні, закінчилися підгузки. Від пережитого стресу й жахливих умов перебування у Марії зупинилося серце.
Багато років Марія Бойко працювала у місцевому сільськогосподарському підприємстві – збирала полуницю, яблука, сапала грядки, доглядала за садом. Згодом була помічницею вихователя у дитячому садочку. У молодості вишивала яскраві картини. Онуки пригадують, що бабуся дуже смачно готувала.
Марія народила чотирьох дітей. Один хлопчик помер у віці одного року. Другий син – у 39. Попри горе, яке довелося пережити, вона залишалася чуйною до інших, кажуть рідні.
Три роки тому Марія стала прикутою до ліжка. За нею доглядала онука Євгенія Бойко.
«Бабуся хоч і лежача була, але все усвідомлювала, була при розумі. Коли почалася війна, я їй сказала про це. Вона уточнила ще: «Отой лисий напав?», – пригадала Євгенія.
Марію Бойко привезли до школи на тачці. Онука навідувала бабусю іноді тричі, іноді один раз на день – це залежало від того, чи окупанти випускали її саму з підвалу.
«Пам’ятаю, принесла бабусі манки. Вона так їсти просила. А тут почалися обстріли. Вікна полетіли... Скло в ту манку нападало. Так бабуся й залишилася голодною», – сказала онука.
Зранку 23 березня Євгенія бачила бабусю живою востаннє. Тоді окупанти закрили двері підвалу на добу. Наступного дня Марія Бойко була вже мертвою.
Останні години життя 88-річна жінка провела сама – без догляду, їжі, під звуки вибухів і завивання холодного вітру, що гуляв крізь вибиті вікна школи.
У Марії залишилося двоє дітей та онуки.