Михайло народився і жив у Андріївці. Працював різноробом, не був одружений.
В селі пережив російську окупацію. Хоч рідні вмовляли виїхати, та не хотів залишати рідного дому.
Після звільнення села восени 2022-го окупанти не припиняли його обстрілювати.
«Я майже всю війну не мала з братом зв'язку. Інколи дізнавалася про нього щось від односельців, коли вони опинялися в зоні мобільного покриття, – розповіла молодша сестра Наталія. – Ще восени 2022 року розбомбили наш сарай, загинули тварини, але брата це не переконало виїжджати».
22 квітня 2025 року о 4.00 біля хати Михайла розірвалося три російські КАБи. Будинок завалився. З Михайлом тоді проживав молодший брат. Михайло вибрався з-під завалів сам, брата діставали п'ять годин – у нього були незначні осколкові поранення. У Михайла ж у черевній порожнині застряг осколок.
Йшли бої, евакуювати чоловіка не було змоги. Через осколок у чоловіка почався перитоніт. Він перестав вставати, потім почав відмовлятися від їжі, припинив розмовляти і 1 травня помер. 3годом тіло забрали волонтери і поховали в Ізюмі.
«Михайло старший від мене на 16 років. Пам'ятаю, в дитинстві завжди був моїм захисником. Брат був дуже добрий, чуйний, гарно ставився до батьків і допомагав їм. Андріївка – маленька, там жило багато літніх людей, тож до брата завжди хтось звертався про допомогу і він нікому не відмовляв… У нас дуже красива природа, ліси. Михайло із захопленням збирав гриби, а також любив читати книжки», – розповіла сестра Наталія.
У Михайла Борщова залишилися молодші сестра та брат.