Олександр народився в місті Бобровиця на Чернігівщині. Після 9 класу вступив у коледж. Далі закінчив магістратуру Національного університету біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «менеджмент». Цікавився історією України, українською мовою, правописом. Читав Грушевського в оригіналі. Любив ігри на приставці, а жоден його прийом їжі не проходив без відео на YouTube.
Пʼять років Олександр мешкав за кордоном. Служив у Французькому іноземному легіоні, мав звання капрала. За словами його сестри Анни, він дуже хотів додому. Урешті, придбавши власне авто, у лютому 2022 року назавжди повернувся в Україну. Був у пошуках роботи, планував купити будинок під Києвом та освідчитися коханій.
Повномасштабна війна, яка почалася 24 лютого, застала Олександра у рідній Бобровиці. Його дівчина Юлія була в своїх батьків під Києвом. Аби триматися разом, Олександр із мамою спершу поїхали до них, та невдовзі, зрозумівши, що війна надовго, вирішили повертатися. 28 лютого Сашко знову поїхав на Київщину – хотів навідати кохану, за яку дуже хвилювався. Дорогою у селі Нова Басань він натрапив на ворожу колону.
«За словами очевидців, Сашко вийшов з машини. Відбувся діалог на підвищених тонах між ним та російським солдатом. Брат питав, чому вони сюди приїхали. Потім один із солдатів став позаду Сашка і вистрілив у йому потилицю. В його машину поцілили з бронетранспортера. Одного разу, ще до 24 лютого 2022, Сашко сказав мамі: «Ма, якщо вони прийдуть сюди, то будуть вбивати та гвалтувати. Вони – орда». Сашко знав їхню натуру краще, ніж ми. Ті, кого він так ненавидів ще з 2014го року, вбили його», – сказала Анна.
Забрати тіло загиблого змогли на 33-й день після розстрілу, коли ЗСУ звільнили Нову Басань від російських окупантів. Поховали Олександра Бреуса у рідній Бобровиці.
У нього залишилися батьки, сестра та кохана.
