«Олександр був для Жені, як батько. Він його навчив працювати на техніці, вони дуже товаришували. 26 лютого Женя з Сашком заїхали до мого брата, він недалеко від нас живе. А потім Сашку подзвонив його начальник із Крупичполя. І вони з Женею чомусь туди поїхали», – пригадала мама Ніна.
Вона чекала на сина всю ніч, телефонувала. Та він був поза зоною. Зранку мамі подзвонили і повідомили, що син загинув. Тіло було обгорілим. Його поховали 27 лютого на місцевому кладовищі.
Євгеній Чемерис після школи працював на підприємстві з виготовлення поліетиленових пакетів у Києві, потім на такому ж – у Бобровиці. Мав позмінний графік роботи, у вільні дні працював у полі.
«Мій син був дуже щедрим. Отримає зарплату – всіх шоколадками пригощає. Мене ніколи не ображав, якщо винен, то вибачався завжди. Золота дитина. Дуже захоплювався технікою. А перед війною купив мені поросят, аби я займалася. Дуже важко без нього», – сказала матір.
У Євгенія Чемериса залишилися мама, брат, вітчим та інші родичі.
