Євген Чередніченко народився в місті Азов Ростовської області Росії. Коли йому було півтора роки, сімʼя переїхала до українського Маріуполя. Там Євген ходив до школи, а згодом здобув фах інженера у Приазовському державному технічному університеті. Працював на металургійному комбінаті «Азовсталь», був керівником зміни у цеху механічних випробувань. На дозвіллі любив риболовлю і підводне полювання. Катався на лижах, вирощував городину в теплицях. Мешкав на проспекті Перемоги.
Коли почалася широкомасштабна війна Євген із дружиною, сином і тещею були в Маріуполі. Батьки чоловіка, які на той час уже жили в Києві, просили евакуюватися до них. Однак і там тоді було вкрай небезпечно, адже російські військові наступали й на столицю України.
Коли у Лівобережному районі вибухи стали дедалі потужнішими, рідні Євгена перебралися до Західного району міста. Він вирішив залишитися, адже ще ходив на роботу. Хоч цех і закрили, та Євген ще чергував там.
«Він пояснював, що виїхати неможливо. Тих, хто машинами їхав у напрямку Запоріжжя, обстрілювали. А в його будинку було велике укриття. Казав не переживати… 2 березня звʼязок із ним зник. Тільки через півтора тижня моїй доньці прийшло повідомлення від нього: «Я живий, передайте дружині», – розповіла мама Євгена, Лариса.
Мешканці, які залишалися в Маріуполі, створили чат, звідки Лариса дізналася, що її син перебуває в укритті, де переховувалися більше сотні людей. Євген планував перебратися звідти у Виноградне, де його теща мала дачу. Однак 5 квітня 2022 року біля укриття житлового будинку його вбив снайпер, випустивши дві кулі. Про обставини трагедії Лариса дізналася зі слів сусідів та очевидців.
Спершу Євгена із ще кількома загиблими поховали на дитячому майданчику за будинком. Пізніше знайома його тещі допомогла перепоховати вбитого на Старокримському цвинтарі в Маріуполі.
У Євгена Чередніченка залишилися дружина, син, батьки і сестра.
