Попри війну Максим не покидав Дробишевого. Допомагав односельцям чим міг: під обстрілами розвозив хліб, піклувався про домашніх улюбленців, яких господарі були змушені покинути.
Максима згадують як веселу та порядну людину.
«Мій дядько не був кимось видатним. Але він дійсно був людиною з великої літери. Чесний, добрий. Працював дільничним офіцером ще у часи міліції. Пішов з цієї роботи за власним бажанням через те, що надто близько брав до серця проблеми інших. Останні слова, які мені сказав дядько Максим: "Я тебе також люблю". Нам усім не віриться, що коли повернемось у звільнене від окупантів Дробишеве, то на городі побачимо його могилу», – каже племінниця загиблого Поліна.
У Максима була велика родина. Зокрема, у нього залишились 19-річний син та 10-річна донька, а також дружина та сестра.
